Якщо ви полюбляєте відпочинок на курортах Туреччини або Єгипту, то про Лазурове узбережжя Франції забудьте — там вам буде нестерпно нудно. Проїдьте вздовж моря від Канн до Монте-Карло, прогуляйтеся всіма їхніми променадами і ви не знайдете жодного відкритого басейну, жодного аквапарку, розважального або спортивного майданчика — всього того, що створює сучасну інфраструктуру активного відпочинку на морі.

На Лазурове узбережжя не їдуть кататися на банані та знищувати алкоголь в all inclusive барах. Туди їдуть показати себе. Якщо, звісно, у вас є що показати. Годиться будь-що, від силікону в сідницях до Lamborghini, що ті сідниці пересуває — головне, щоб ви були переконані в тому, що публічна демонстрація ваших статків підвищує ваш соціальний статус.

Вважається, що росіянам цю середземноморську перлину відкрив наш земляк Микола Гоголь, коли 1843 року прибув туди на відпочинок і залишив схвальний відгук в своїй творчості. То вже після Гоголя активно опановувати цю територію взялися російські царі та російська знать. Навіть перебазували туди свій військовий флот, який залишився безпритульним внаслідок славетної поразки у Кримській війні. Здавалося, що на біженцях від більшовистського перевороту російська навала в регіон закінчиться назавжди, але пострадянська російська політична та бізнес еліта взялася за його освоєння з новим натхненням — кожен, хто в ланцюгу доступу до сировинних ресурсів не пас задніх, обов'язково відмітився тут якщо не престижним маєтком на мисі Антіб, то бодай яхтою в порту Ніцци.

Тож не дивно, що на середземноморському узбережжі Франції на сьогодні сформувався потужний російський анклав. Із російською мовою на вулицях та пляжах, російськомовним меню в ресторанах та рекламою на телебаченні, окремою російськомовною FM станцією, російською церквою і, як водиться, із своїм «рускім міром». Якщо імперські інтереси Путіна, не дай Бог, дотягнуться аж до Франції, то заклики «Путін ввєді» будуть лунати саме звідси.

***

Коли я дізнався, що «Вечірній Квартал» виступатиме в Ніцці, і, що наші з Зеленським шляхи перетинаються у просторі та часі, рішення відвідати захід прийшло не одразу — я не є прихильником споживання культурного продукту такого формату саме в концертному залі. Проте мене вкрай зацікавило, що саме покажуть українські артисти місцевому російськоватному глядачу. В рекламі було зазначено: «Нова програма» і це виглядало як певна інтрига. Адже приїхати з гастролями в Ніццу це майже те ж саме, що в Сочі — чи зможуть «кварталівці» в таких умовах зберегти притаманний їм патріотизм і не прогнутися під запит ватної публіки?

Між іншим, це вже друга спроба колективу штурмувати французьку сцену. Минулого року відбувся виступ в Парижі, але на базі його чомусь не була створена телевізійна версія і ця обставина теж дещо підсилювала інтригу.

Концертний зал на півтори тисячі місць був розташований просто неба в центральному кварталі Ніцци впритул до Англійського Променаду. Ціна квитка (від 25 до 150 євро) не дуже налякала відвідувачів — хоча аншлагу не було, зал заповнився десь на три чверті і цього було цілком достатньо для гарного настрою артистів та організаторів заходу.

Вигадана мною інтрига розв'язалася вже на самому початку вистави. Коли Зеленський запитав глядачів, чи присутні тут громадяни України, на моє щире здивування, зал просто вибухнув радісними вигуками, а дехто навіть розгорнув український прапор. На питання щодо присутності в залі білорусів скромно відреагувала компактна компанія неподалік. Коли ж черга дійшла до росіян і вони якось невпевнено просигналізували про свою присутність на 150-єврових місцях, шоумен заспокоїв їх словами: «та не бійтеся, ми вас не з'їмо».

Я остаточно зрозумів — сьогодні «Ніццанаш». Відчуття певної спорідненості з більшістю глядачів одразу додало настрою. Озирнувся навколо, прислухався — тут сім'я спілкується українською, а тут російською, але рясно розбавленою українськими фразами. До речі, вже не вперше стикаюся за кордоном з такою говіркою — не суржик, начебто повноцінна російська, але раптово «Та хто його зна?» чи «Нехай щастить». Просто в такий спосіб наші громадяни запобігають ідентифікації їх росіянами за межами Батьківщини.

А щодо концерту, то анонсована «нова програма» виявился простою сумішшю вже відомих номерів, які можна вільно переглянути в ютубі: побутові сцени, українська політика, Янукович, Клічко, ну й звісно Ляшко, особливий улюбленець творчого колективу. Але поруч з цим лунають неодноразові зізнання артистів в любові до України, впевненість Зеленського, що Крим є і буде українським, потужна патріотична фінальна пісня.

І нехай повна відсутність декорацій, нехай жодного запрошеного співака на концерті, навіть нехай і те, що українську мову (чи те, що на неї схоже) вимовляв тільки найогидніший персонаж «кварталівців». Нехай — згодом все це виправиться, це тільки початок. Але цього літнього вечора центральний квартал Ніцци безумовно був українським.