«От якби Порошенко пересадив своїх друзів-корупціонерів, відсунув олігархів від влади, впровадив справжню люстрацію, судову та податкову реформи — от тоді він не потрапив би в ту безвихідь, в якій опинився сьогодні.. Нехай тепер буде йому наука на майбутнє ... „. — приблизно таким переконанням сьогодні значна кількість наших громадян компенсує власну розпач від острахів невизначеності майбутнього.

Але давайте начистоту. Якби Петро Олексійович реалізував всі ці сподівання суспільства, він всеодно програв би вибори Зеленському. Можливо з дещо меншим рахунком, але програв би. Щоб це довести, не треба вдаватися в детальний аналіз електоральних симпатій, все значно простіше: достатньо згадати, що справжні реформи не бувають не болючими, а позитивний ефект від їх впровадження виникає ой як не швидко, особливо в умовах війни.

Переважна частина населення потребує результату, який можна помацати руками у власному холодильнику і тільки меншість важає за позитив сам процес реформування — це об'єктивна реальність. Реальність, яка притаманна, між іншим, не тільки українцям. Тож у разі запровадження рішучих системних змін в країні, рейтинг Порошенко впав би ще більше — відірвані від звичних бюджетних, ресурсних та податкових годувальниць мільйони громадян з родинами точно не поповнили б ряди прихильників президента.

Все це означає те, що будь-який справжній реформатор в Україні приречений виключно на один президентський термін. Це чудово розумів пан Гриценко, коли обіцяв не балотуватися вдруге. Дуже хочеться сподіватися, що цією ж логікою керується і Володимир Олександрович (він теж не планує другий термін), але шансів спитати в нього про це у нас жодних.

Справжній президент-реформатор має чітко усвідомлювати свою місію і свою невтішну долю. Тому єдиною його турботою щодо другого терміну має бути не намагання будь-за що втриматися на троні, а збереження реформаторського здобутку в єдино можливий спосіб — через просування свого політичного спадкоємця. Відданого реформам нового політика, з яким виборці не пов'язують свої поточні негаразди.

Схоже, ця думка ніколи не відвідувала голову Петра Олексійовича. А дарма — все, що можна вважати його здобутками, тепер потрапляє в повну невизначеність.