Одного разу, між іншим в грудні, коваль Вакула теж спромігся добитися аудієнції російської цариці. І не біда, що переговірник з нього був ніякий — успіх аудієнції визначило те, що Вакула приховував в кишені. А там був звичайний чорт, з яким коваль підписав диявольську угоду. Кров'ю.

Та наполегливість, з якою Володимир Зеленський добивається зустрічі з Путіним, вражає. Було безліч підстав, щоб затягнути процес відведення військ із перекладанням відповідальності за це на окупанта та в такий спосіб продемонструвати одразу і рішуче прагнення до миру, і відверте небажання Путіна припинити війну. Натомість, український Президент форсує події в односторонньому порядку, з поступками ворогу та сумлінним виконанням нових, нахабно генерованих Кремлем, умов зустрічі.

У Зеленського пояснюють — Володимир Олександрович на виборах обіцяв зупинити війну, тож він має виконувати ці обіцянки, щоб не за яких обставин не засмутити своїх виборців. Втім, пояснення не дуже переконливе — серед його обіцянок більшість було таких, що точно не потребують аудієнції московського царя, але вони так і залишилися на передвиборчих агітках майбутнього президента. Скажімо, задля того, щоб припинити практику перекриття доріг для президентського кортежу, аж ніяк не потрібно затівати нормандську зустріч. Тоді звідки така вибірковість впровадження власних програмних гасел?

Справа в тому, що, по великому рахунку, у Зеленського не збрехали. Там дійсно прагнуть не засмучувати виборців, але з маленьким уточненням — не всіх, а переважно одного. Того самого чорта, роги якого стирчать з кишені президентського піджаку, як колись з Вакулівського камзолу. Чорта, з яким підписана чергова угода. Кров'ю.

Ігорю Коломойському глибоко начхати на всякі там кортежі, кумівство, корупцію, кнопкодавство, зубожіння та іншу популістичну туфту. Цікавлять тільки ті зелені обіцянки, які безпосередньо впливають на збільшення його особистих статків. І ключовою з них безумовно є відновлення дружби і співробітництва з Росією — саме з нею олігарх пов'язує і своє майбутнє, і майбутнє України, про що він відверто розповів в інтерв'ю NYT.

Він все вирахував: «Продається Україна. Стартова ціна — сто мільярдів, по 2500 доларів за холопа. Московія бере, хто дає більше? Рахую до трьох ...». Якщо в тій сивій голові існують якісь світоглядні червоні лінії, то визначаються вони ні національною свідомістю, ні патріотизмом, ні загальнолюдською мораллю, ні релігією — виключно кількістю нулів на банківських рахунках.

Коли олігарха не стане, найвлучнішим написом на його надгробку буде крилата бЕндерівська епітафія «Людина без паспорту». Бо жодний з паспортів, якими хизується олігарх, так і не зробив з нього громадянина. Він — точна копія Паніковського з «Золотого теля». Людина, яка не відчуває жодної відповідальності перед суспільством і обтяжена єдиним питанням, що стало життєвим кредо: «Коли ми будемо ділити наші гроші?». Тільки адресує його не Остапу Ібрагімовичу, а Володимиру Олександровичу.

І дійсно, Володимире Олександровичу, коли? Вже 9-го грудня на паризькому саміті? Чи ваші червоні лінії дещо інші? На що ви готові заради виконання підписаного кров'ю контракту? Це вам не зуб віддати ...

Біда в тому, що ті червоні лінії Зеленського, які публічно окреслив Пристайко — це лінії не особистого переконання Президента. Це лінії його можливостей, а не переконань. Лінії, які йому не дозволяє перетинати українське громадянське суспільство. На якусь неприпустиму вимогу Путіна Зеленський не промовить «я цього ніколи не дозволю». Він скаже ворогу: «мені не вдасться це провести через парламент». Просто відчуйте різницю.

А це означає, що 9-го грудня на саміті зустрінуться однодумці. Їхні потуги будуть спрямовані не стільки на приборкання путінських хотєлок, скільки на те, щоб знайти такий спосіб їх імплементації, за яким українське суспільство проковтне зраду. Все йде до того, що свої горезвісні компроміси Зеленський шукатиме не в змісті путінських вимог, а виключно у формі їх впровадження.

Чи можемо ми, холопи по 2500, щось вдіяти? Допоки у Володимира Олександровича від слова Майдан тремтітимуть ноги — можемо. Тому в неділю, 8-го грудня, треба влаштувати пишні проводи Президента в закордонне турне з чіткою настановою: нічого не обіцяти і нічого не підписувати.

Бо може статися так, що повертатися в Україну буде недоцільним.
Навіть з черевичками з царської ноги.