Якось соромно зізнаватися в такому в майже сорок років, але: я, ще з раннього дитинства й досі, боюся здавати кров на аналіз. Не через біль – болю якраз я не боявся ніколи. Ні. Це щось ірраціональне, як-от інші бояться висоти або павуків.
Але коли вийшло так, що кепські симптоми з усіх співробітників редакції BitukMedia відчув тільки я (якраз у той час, коли ми всіх перевели на дистанційну працю), кров на аналіз довелося здати. Не можна ж лишати колег у невіданні, чи не підхопили вони коронавірус від людини, у якої є кашель, але нема температури, є слабкість у тілі, але немає головного болю, є нежить, але немає утруднень із легенями – словом, підозрілі симптоми, все не як у нормальних людей…
На цьому моменті я з величезною цікавістю дізнався, що експрес-тест на коронавірус в Україні просто так не здаси.
Бо спершу треба здати тест на потребу тесту. Ну, буду точнішим: треба пройти звичайний медогляд, за результатами якого лікар спрямує вас на експрес-тест.
Або не спрямує.
В ідеалі ви повинні отримати направлення від сімейного лікаря. Також можна прийти та записатися на медогляд просто до лікарні за місцем прописки – пардон, реєстрації.
Я сказав би, що обрав важчий шлях – але, коли ви дочитаєте, вам стане ясно, що «легшого» шляху й не існувало.
Сімейного лікаря я собі поки якось так і не завів: жив то у Львові, то, навпаки, в Росії, а реєстрація й досі в Києві, і взагалі не до того було. Але вчора замучили совість і шеф: раптом я – у легкій формі, а хтось із колег, з якими ми й провели-то разом лише два дні, підхопить від мене важку? «Попіл Клааса стукав у моє серце», і тут, на щастя, знайомі в київській мерії, начитавшись мого фейсбуку, самі запропонували пройти обстеження «по блату».
«По блату» все одно треба було прийти на попередній медогляд. Зате це можна було зробити безпосередньо в тій лікарні, де мали робити й аналіз на вірус. Прекрасно, вирішив я. Читачі розуміють, що, на жаль, я не можу назвати лікарню, не підставивши своїх друзів зі столичної влади. Але дуже і дуже підозрюю, що ситуація типова для всіх відповідних медзакладів.
Черги. Не те щоб просто натовпи, але таки великі черги на оці самі огляди, після яких направляють на експрес-тест. (Або не направляють). У чергах десь 90 % людей за 60 років. Що не дивно. І десь 75 % – чоловіки. Що дивно. Зазвичай жінки відповідальніші за природою своєю, та й суто фізіологічно (даруйте, леді) жінок за 60 у нас помітно більше, ніж чоловіків за 60… Але такий от факт. Маю одразу кілька гіпотез, як це пояснити, тому не наводитиму жодної.
Друге: величезна кількість відверто хворих на грип та інші гострі респіраторні. І не лише на сезонні, на жаль.
Це вже не особисті спостереження. Що я спостеріг би? Я не медик. Але це вже якраз спостереження медика, який мене обстежував. Вельми досвідченого медика, у нього стажу більше, ніж мені віку.
«Пока все это вот не началось, никто не шел! А щас – все, как стадо! Да у меня тут знаете что? Я тут пока ни одного коронавируса не видел, зато туберкулез в закрытой форме видел только сегодня уже раза три как минимум, это только на глаз, поверьте моему опыту! Эти люди начнут когда-нибудь думать вообще о своем здоровье, или хотя бы окружающих?! И, кстати, вот этих, с кавернами – мне их куда отправлять? Мне же голову оторвут за такую статистику!»
Він ще казав щось про сезонний грип, що там статистика багато гірша за туберкульоз – але я ж на диктофон не записував і не запам'ятав хоч би близько до тексту. От про туберкульоз – то врізалося в пам'ять. А кому не врізалося б? Ви постійте в тій черзі годинку, а потім почуйте таке.
Тепер далі. Огляд відбувається досить формально (і той лікар запевнив мене, що так скрізь – принаймні, в Києві). Температурку поміряли, легеньки послухали, на язичка поглянули, все таке. Всі ми таке проходили сто разів, особливо в дитинстві. Температурку – до честі тієї лікарні – міряють цивілізованим термометром, електронним, який за секунду дає результат.
У мене теж такий десь був, здається, гривень 50 коштував тоді, коли я його купував. Дуже цікаво дізнатися, скільки він коштує зараз. Тим паче, що і мій, і той, що був у лікаря, – китайського виробництва. Там президент не хоче ще раз послати з грошима військовий літак? А то є ідея…
Так от. Після огляду – як сказано вище – вас відсилають на експрес-аналіз. Або ні. За моїми спостереженнями, у більшості випадків – ні. І «більшість» тут – відсотків 90.
Це одна із найвідоміших лікарень Києва, я вам нагадую. Не знаю, як в інших.
Ніякої особливої змови, якими забиті соцмережі, тут немає: просто експрес-тестів мало, а людей у паніці багато. Хоча, як справедливо вказував той лікар, краще б регулярно приходили й перевірялись на хронічні. Тим паче, що вірус убиває якраз тих, у кого всякі хроніки, імунітет послаблений і все таке. І часом лікарі розгнівано кажуть: а де ж ви раніше були? І важко їм заперечити…
А з іншого боку, виходить так, що тепер лікарні не вірусом перевантажені: вони перевантажені «попередніми» медоглядами. Причому сильно перевантажені. Що для пацієнтів десь і добре, а для системи охорони здоров'я – зовсім ні…
Найменш цікаве в цій історії – це сам експрес-тест. Взяли кров, віднесли до лабораторії, сказали почекати, я почекав і отримав відповідь. Немає в мене антитіл до коронавірусу. Отже, оскільки вже минуло кілька днів від появи симптомів, то й самого вірусу немає. «Сезонне щось у вас», – флегматично зауважила медик, передаючи папірця з відповідним написом вручну.
До речі, якраз її про те, що я «по блату», ніхто не попереджав, і довелося трохи сплатити за оцього папірця за прейскурантом. Ну, але за прейскурантом хоч не соромно… Але в цілому – цікава система. По-нормальному треба я не знаю скільки сплатити, аби пройти процедуру – а коли йдеш через державну установу (як я), то ніби передбачається, що «нижні чини» повинні й так ставати на фрунт і виконувати, коли згори наказали?
Я ж чому: про мене не наказали нікому ставати во фрунт, просто порадили лікарям провести СПРАВЖНЄ обстеження й дати направлення (яке все одно ну ніяк від обстеження не залежить). І головне – саме це. Бо якогось високопосадовця з елементарною сезонною інфекцією, як у мене, носили б на руцях – і на це могло би піти стільки ресурсів, яких вистачило би для порятунку півдесятка посполитих українців. А ресурсів і так небагато.
А з іншого боку, таке: чому взагалі людина має користуватися «блатом», аби пройти елементарні та досить прості процедури, на які вона має абсолютне право і без «блату» та хабарів?
Тому політичне узагальнення. Хлопці та дівчата (не всі – кому треба, ті розуміють), ви, звісно, Слуги Народу, але давайте вже з народом обережніше. Бо в черзі на попереднє обстеження – я рахував – о 10 ранку сиділо і стояло 48 осіб. Ні, це не стала цифра, це тільки коли я прийшов. А власне на експрес-тест переді мною сиділи двоє. І за той час, як я його пройшов, прийшов іще лише один.
Тепер подумаймо. У Києві (наприклад) медогляд пройдуть, припустімо, сотні тисяч. Через «фільтр» до експрес-тексту пройде з них пару відсотків. Помруть із цих останніх теж тільки пара відсотків (у співвідношенні), й далеко не всі – від вірусу…
А от вішати вас на ліхтарях в результаті захочуть мільйони.
Думай! Те…
