У лютому російська держдума розгляне ідею про визнання т. зв. «ДНР» та «ЛНР» незалежними державами. Про це російським медіа повідомили ініціатори ідеї – депутати від російської компартії, які ще 19 січня внесли проєкт відповідного звернення до президента Путіна.
Звичайно, в контексті нинішнього російсько-українського загострення ці повідомлення привернули серйозну увагу. Зокрема, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба сказав, що такий крок означатиме офіційний вихід Росії з Мінських домовленостей. 24 січня, щоправда, міністр одав, що наразі не бачить підстав вважати визнання ОРДЛО неминучим, і назвав усе «частиною великої гри з розхитування ситуації».
На користь такої думки говорить низка чинників. Перший і головний: ініціатива виходить від формальної опозиції в російському парламенті. Звичайно, в геополітичних питаннях компартія є – і не може не бути – вірною прибічницею путінського курсу. І даний пароксизм активності «опозиціонерів» навряд чи стався без відома (а то і вказівки) влади. Однак раз влада діє руками комуністів – значить, не поспішає «світитися» сама. Про що непрямо свідчить і стриманість офіційної реакції Кремля.
І другий нюанс: чому ініціативу розглянуть аж у лютому? Розклад пленарних засідань дерджуми наразі такий: 25 і 26 січня, потім – наступні вівторок і середа, а потім – два тижні роботи в комітетах. Якби Путін уже прийняв рішення про визнання ОРДЛО, слухняна дума могла би впоратися й сьогодні-завтра.
Понад те, можна було б обійтися взагалі без ініціативи «знизу»! Її висунув би сам же Путін, зібравши бали на «захисті співвітчизників», як це було під час анексії Криму. Натомість питання відкладається чи то на тиждень, чи то на три, чи й іще на довше. Принаймні, станом на полудень 25 січня офіційної інформації про внесення питання до порядку денного не було (як, втім, і взагалі порядку денного засідань думців на наступний тиждень).
Напрошується версія, що ініціативу підігнано під намічену на 26 січня зустріч у рамках Нормандського формату за участі радників лідерів України, Росії, Німеччини та Франції (в якій від України традиційно братиме участь голова Офісу президента Андрій Єрмак). Проте є підстави вважати, що гра не настільки дрібна.
Зрештою, стратегічних проривів від цієї зустрічі чекати не доводиться в будь-якому випадку – просто тому, що радники не приймають жодних рішень. Як максимум, вони готують підґрунтя для прийняття таких рішень тими, кому вони «радять».
Між тим, перший натяк на можливе визнання ОРДЛО Путін дав ще 30 листопада. Під час інвестиційного форуму в Москві російський керманич, говорячи про ці райони Донеччини та Луганщини, ужив не просто звичний вислів «невизнані республіки», але й додав уточнення «поки що». Чи щоразу варто аж так виловлювати кожне слово Путіна – те ще питання, але в медіа сепаратистів цьому моменту присвятили коли не перші, то мінімум другі сюжети випусків новин.
Власне, в розпорядженні Путіна завжди була опція визнання ОРДЛО. Або його прийняття до складу Росії після «референдуму» на кшталт кримського. Або спершу одне, а згодом і друге. Тема визнання/анексії завжди лишається і козирем у рукаві Путіна, і водночас – гранатою з висмикнутою чекою, яка за необережного поводження може ушкодити самого власника. Але за правильного використання здатна підірвати внутрішні позиції української влади.
Нагадаємо, однією з ключових тез політичної пропаганди проти Петра Порошенка, якого Володимир Зеленський відверто вважає своїм головним політичним суперником, є втрата Криму і неповернення ОРДЛО (хоча на час першої події Порошенко взагалі не був президентом, а друге стало швидше наслідком співвідношення сил України та РФ, ніж дій чи бездіяльності Києва). Сьогодні немає підстав сумніватися, що президент Зеленський, який 2019 року обіцяв не висуватися на другу каденцію, все-таки це зробить. І, напевне, йому б дуже не хотілося, щоб тепер уже йому на виборах закидали «остаточну втрату частини України».
Такою неявною, але відчутною, загрозою зручно шантажувати. І не існує причин, чого б Росії не вдаватись до такого шантажу. А врешті-решт і не «кинути гранату» в той момент, коли в Москві вирішать, що це може призвести до заворушень чи серйозної політичної кризи в Києві.
Це і є гра в довгу, до якої не факт що готове вітчизняне керівництво, і яку невідомо наскільки враховують наші західні союзники.
Що ж: якщо Росія сподівається продати відмову від визнання ОРДЛО як «поступку», за яку Україна матиме здійснити якісь незворотні кроки, комусь, можливо, доведеться поступитися міркуваннями післязавтрашнього рейтингу заради довгострокових інтересів країни.
Повнішу версію читайте на «Громадському»
