В коментарях доволі часто пишуть, шо нафіга нам знати, шо там коїться в раші. Або шо немає сенсу викривати їхні фейки, і так усе з ними ясно.
Мені ця думка видаєтьcя докорінно помилковою. «Все» ясно не всім.
Так, Україна воює за свободу, за існування Українського народу і, за компанію, за Європейську цивілізацію. Це факт. Але це може бути дещо, гм, монопенісуально пролетарію Миколі, домогосподарці цьоці Люсі чи мегасуперінстаблогерці «Кудрявая вагіна».
Їм навіть може здаватися кращим, шоб війна скінчилася на будь-яких умовах, ай-ай-ай, ліш би скорєє всьо кончілось.
Усі вони повинні чітко знати: котікі, на умовах Хуйла нічо не «кончіцца», а тіки розпочнеться. Санкції — надовго. Режим окупації — якщо ми не встоїмо — теж.
І інстаблогерка, ймовірно, піде на панель, цьоця Люся, дуже ймовірно, буде отоварюватися по талонах (про «Ікеї» всякі я мовчу взагалі), а пролетар Микола, більш ніж імовірно, стане гарматним м'ясом у черговій священній війні з польським нацизмом, естонськими вірусними горобцями чи молдавською ядерною бомбою. Як уже стали такі ж Миколи з ОРДЛО.
Все це цілком очевидно нам тут, у ФБ, але не завжди очевидно згаданим персонажам. Які цілком можуть жити з вами двері в двері.
Своїм ідіотизмом — у давньогрецькому значенні слова — вони вже догралися до війни. Природно, зараз вони схильні звинувачувати в цьому інших. Так влаштовано людську психіку.
Але вони мусять затямити, що продовження ідіотизму неминуче веде до ще гіршого. Не шкодуймо для пояснення своїх часу і слів. В тилу це — такий же ресурс, як і набої на передку.
