Колись я не розуміла, як люди могли стати стадом, яке один пастух гонить на бійню. Чи вихватує частину і ріже, а інші дивляться і нічого не роблять...
Наразі я вже розумію.
Просто не треба відноситись до стада, як до людей.
Стадо, то є стадо.
Деякі особі можуть бути віртуозами слова, чи геніями в чомусь, чи бути рідними вам по крові, і називати вас, як приклад, дорогіє мої... але це не зробить з них людей.
Я знаю, що вони це не від обмеженості, вони можуть отримувати інформацію.
Її купа! Вона усюди!
Тобто це не від необізнаності, не від ліності..
Але вони не цікавляться ніякою реальністю, в них вже є своя Правда.
Навіть те, що вони бачили власними очима, в чому приймали самі участь ними відкидається.
В них інша Правда.
Подана кимось. Вибіркова.
Пріоритетна над усім.
І так, ця Правда може бути кардинально змінена Пастухом стада в якийсь момент, але і це приймається без супротиву, без спроби обдумування, без запитань.
Взагалі, стадна людина зовсім інша.
Повністю відрізнятися від нормальних людей. Від людей живучих по законам, від людей цінящих кожне життя, від людей, які турбуються про свої родини, від людей, де кожне покоління живе краще, бо вони вкладаються в майбутнє, дбають про щастя і гармонію.
Але ми говоримо про інших людей, про стадних, про особливих, як вони самі себе називають. І чомусь цим дуже пишаються.
Незрозумілі нікому в світі.
Відкинувші людяність.
З промитим мозком.
Упороті.
В них втратилося навіть базове, залите в геном людини, але й це відкидалося як непотрібне їм... Як приклад, свої ж діти відправляються на убой заради озвученої пастухом якоїсь великої цілі.
Химерної, брехливої, ницої...
Свої діти! Продовження роду!
Найвища цінність у всьому світі!
А тут цинічно мерзенне — бабы ещё нарожают!
І нерахуючись з втратами...
Якби ще за достойну ціль! Спасіння людства там, чи ще щось важливе, адекватне, людське!
А тут...
Стадні люди, втративші саму суть людини, втративші людяність, мораль, глузд, духовність, честь, право на існування.
Так, право на існування серед інших втрачають маніяки, убивці, психічно хворі.
А люди, які підтримують винищення інших націй, кидають на убой своїх дітей, виправдовують обстріли та бомбардування чужих міст, убивство цивільного населення, війни та насильство...
Навряд, чи це люди.
Навряд, чи це розумні істоти.
Коли паралельно з ними в часі існування інші розвивалися, возвеличувалися, ступали на крок вперед в цивілізаційному розвитку, а тут у нас орда прийшла набєгом, щоб чужі міста мародерити, грабувати і всіх живущих тут вбивати.
А ще їм їх вєлікій вождь МісячнопПикий втер, що тут бандерівці, і вони не мирних вбивають, а з Байденим воюють...
Кінчені. От реально.
Дарагие мои, может пора остановиться. Остановиться не только убивать. Но и умирать самим. Подумать. Оглянуться на то, что вы творите, как вы живёте.
И стать людьми...
Все же любое стадо может как и деградировать ещё больше, так и очеловечиваться шаг за шагом.
Тому -
Слава Україні, слава нашої нації, яка бореться з навалою російських фашистів, і пробує достукатися до розуму поки що тварєй в людській подобі.
Доки що ні один не підписався, що тварь хоч трохи олюднилася...
Їх все влаштовує просто!
Незмінні, хоч кіл на голові теши.
Залізний занавес між людьми нормальними і одичалими все ж теж як варіант.
Ол.Ка.
