«З точки зору всесвітньої історії» позиції російської мови в Україні нічим особливим не відрізняються.
Відомо безліч випадків, коли підневільний народ із часом, частково чи повністю, втрачав свою мову і переймав мову сильнішого. Це сталося із англомовними ірландцями у Британській імперії, тюркомовними греками-урумами в Османській, іспаномовними індіанцями в Латинській Америці і т.д.
Все ж є кілька деталей особливих. На відміну від випадків вище, російська досить часто позиціюється не як привнесена ззовні, а саме як корінна для України, як місцева, питома, «исконная».
Витягуються як доказ давні літописи, написані книжною мовою і 10 разів переписані у периферійних монастирях місцевими монахами (бо київські оригінали вважаються безповоротно втраченими). Церковнослов'янська, звісно, впливала на живу мову і сама одержувала «зворотку», але в Києві чи Чернігові нею спілкувалися десь так само, як середньовічні парижани класичною латиною.
Для міст на півдні та сході доказом їхньої одвічної російськомовності, чи навіть «російськості», закладається натомість те, що вони були засновані російськими імператорами-імператрицями (так ніби заснування Перемишля моравськими Пржемиславичами робило його автоматично моравськомовним).
Звичайно, наполягається, що запрошені серби і болгари повністю витіснили татар і козаків, звичайно, все робилося з нуля, на порожньому місці, і української колонізації степу не було, звичайно.
Тобто про лінгвістику чи історію тут насправді не йдеться, так само, як не йдеться про художню цінність пам'ятників тій колонізації.
Теперішня українізація, навіть суто публічного простору, власне, найбільше й натикається не так в питання зручності для одних і незручності для інших (це досить-таки технічне питання), скільки в пунктик ідеологічний, політичний,.. добре, нехай — історіософський.
А ось тут, як ми добре знаємо, допомогти може... Майдан. З дозволу сказати, Мовний Майдан. Не обов'язково у вигляді мільйону людей в одному місці. Може кожен на своєму. І зараз, здається, він якраз розгортається.
Чи треба остерігатися, що Мовний Майдан когось спровокує? Чи треба боятися, що його спровокують. Що почнеться мовна війна? Навряд чи, з одної простої причини. Паралель з попередніми Майданами закінчується на тому, що мовна війна ведеться вже давно.
Так, цей Майдан теж має бути мирний. Але і з розумінням свого права на себе і на своє. Так, можна з квітами і канапками. Але і впевнений у своїй силі. Так, з тролями і мовними тітушками на кожнім кроці. Але і з бойовим суржиком під рукою.
І вирішувати повинен тут не Львів, який вже давно собі вирішив. Не Донецьк, який більше рішав. І не Одеса, яка завжди має що сказати (“имеет шо сказать" — до речі, кумедна російськомовна калька, вгадайте, звідки).
А вирішить саме Київ, який зараз якраз коливається. На Дніпрі, який, за деякими джерелами, реве та стогне.
