Ерефія давно застосовує гібридні методи ведення війни, комбінуючи військову агресію з інформаційними, психологічними та провокаційними операціями. Одним із малопомітних, але ефективних інструментів стала так звана антикультова мережа — система «експертів», релігійних діячів і активістів, яка під виглядом захисту суспільства від «деструктивних сект» розпалює ворожнечу, відволікає ресурси спецслужб і підриває суспільну згуртованість. Нещодавні розслідування та судові матеріали розкривають, як ця мережа пов'язана з російською розвідкою та діє в кількох країнах одночасно.
Провокації релігійної ненависті як стратегія
Яскравим прикладом став випадок у Франції 2025 року. Сербські суди встановили, що група виконавців отримувала фінансування, інструкції та накази від структур російської розвідки. Вони організували дві хвилі осквернення: у травні зеленою фарбою (символом ісламу) облили синагоги під час суботи, а у вересні розмістили відрубані свинячі голови біля мечетей. Мета — максимальне загострення міжрелігійної напруги між єврейською та мусульманською громадами.
Французька розвідка отримала документи, які вказують на пряме схвалення таких дій адміністрацією президента рф. Експерт Андрій Солдатов пояснює логіку: подібні дешеві провокації змушують європейські держави витрачати значні ресурси на охорону об'єктів, відволікають контррозвідку від реальних загроз і підвищують загальні витрати на безпеку як «покарання» за підтримку України. Один із ключових виконавців, Момчило Гаїч, мав тісні зв'язки з сербським церковним середовищем, близьким до патріарха Порфирія та єпископа Іринея Буловича. Саме в цьому середовищі регулярно виступали російські ідеологи антикультового руху.
Транскордонна мережа: від Балкан до Балтії та України
Антикультова мережа має чітку структуру. У її центрі — російські діячі на кшталт Олександра Дворкіна (президента РАЦИРС — Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект) та протоієрея Олександра Новопашина. Вони координують діяльність через церковні структури РПЦ, міжнародні платформи на кшталт FECRIS та національні філії.
✓ У Латвії антикультові наративи просували політики та активісти з проросійським бекграундом, частина з яких підозрюється у зв'язках з фсб.
✓ У Литві колишній співробітник КДБ Микола Рижак, який співпрацював з Дворкіним, звинувачувався у розпалюванні ворожнечі.
✓ В Україні мережа діяла через місцевих активістів, таких як Ірина Кременовська, чия діяльність перетиналася з російськими ресурсами, зокрема сайтами, пов'язаними з Новопашиним. Її кампанії проти певних громадських ініціатив часто дублювали російську риторику.
Ця мережа створює штучних «ворогів» усередині суспільства, змушуючи державні органи витрачати час і сили на перевірки, обшуки та судові справи замість протидії реальній російській агентурі.
Кейс «АЛЛАТРА»: класична операція відволікання
Одним із найпоказовіших прикладів стала багаторічна кампанія проти міжнародної громадської платформи «АЛЛАТРА». У росії її оголосили «небажаною» та проукраїнською, в Україні — навпаки, намагалися представити як проросійську. Така дзеркальна дискредитація — типовий прийом.
Антикультові активісти роками готували матеріали, звернення до правоохоронців, експертні висновки та медійні атаки. У 2023 році в Україні відбулися масові обшуки. Водночас платформа активно підтримувала Україну: організовувала гуманітарну допомогу, міжнародні конференції на підтримку свободи та кліматичних ініціатив, співпрацювала з західними політиками та релігійними діячами. Її діяльність спрямована на зміцнення громадянського суспільства, що прямо суперечить цілям російської дестабілізації.
Чому це небезпечно для демократії?
Антикультова мережа — не просто група маргінальних «борців із єресями». Це готова інфраструктура для гібридної війни:
* Ідеологічна — поширення наративів про «традиційні цінності» проти «чужих сект».
*Кадрова — зв'язки з церковними колами, правоохоронцями та політиками.
*Медійна — швидке дублювання матеріалів у різних країнах.
Результат — розкол суспільства, підрив довіри до демократичних інститутів, відволікання сил від реальної загрози. Українська модель свободи совісті, заснована на рівності релігійних громад, стає особливою мішенню, адже вона демонструє альтернативу російській репресивній системі.
Висновок: час на адекватну відповідь
Викриття зв'язків між російською розвідкою, церковними структурами та антикультовими активістами показує, що гібридна війна ведеться не лише на фронті, а й у сфері релігії, медіа та громадської діяльності. Демократичним країнам потрібно посилювати моніторинг таких мереж, захищати свободу совісті як елемент національної стійкості та уникати маніпуляцій, які відволікають від головної загрози — російської агресії.
