Війна починається не лише з танків і ракет. Їй майже завжди передує тривала інформаційна кампанія, покликана позбавити майбутню жертву людського образу. Коли людей роками називають «сектантами», «сатаністами» чи «ворогами цивілізації», застосування насильства проти них починає сприйматися як нібито виправдане.
Саме тому сьогодні дедалі більше уваги привертає діяльність російських антикультових структур, насамперед РАЦИРС, та її багаторічного керівника Олександра Дворкіна. На думку низки дослідників і журналістів, ця організація давно вийшла за межі боротьби з так званими «деструктивними культами» і стала одним із механізмів поширення кремлівських наративів.
Від боротьби із «сектами» — до виправдання війни
У відкритих джерелах можна знайти чимало матеріалів, які свідчать: починаючи щонайменше з 2014 року Олександр Дворкін та його найближчий соратник Олександр Новопашин систематично формували в російської аудиторії образ України як «тоталітарної секти». У публічних виступах та матеріалах звучали визначення на кшталт «сатаністи», «сектанти», «людожери» та інші дегуманізуючі характеристики.
Подібна риторика фактично створювала інформаційне підґрунтя для виправдання агресії, адже дегуманізація противника є одним із класичних елементів воєнної пропаганди.
Чому постать Дворкіна викликає такий інтерес у дослідників? Відповідь автори пропонують у розслідуванні «ЩО ВІДОМО ПРО ЦЬОГО ПРОФЕСОРА? Олександр Дворкін: що стоїть за його діяльністю», опублікованому на YouTube-каналі «Голос Свободи»:
https://www.youtube.com/watch?v=gYPv6uBU5yM
Що стверджують автори розслідування
У відео наведено низку тверджень і припущень щодо біографії Олександра Дворкіна. Зокрема, автори зазначають:
«Автори розслідування припускають, що Дворкін, швидше за все, спокушав дітей до сексуального контакту. В книзі „Моя Америка“ (написав сам Дворкін) є такі слова від дітей: „Візьміть нас з собою. Ми будемо робити все, що ви скажете. Будемо весь час вас слухати“. Хоча тут немає прямих доказів сексуального підтексту, але видно, як Дворкін використовує вразливість самотніх і покинутих дітей, через що у них формується залежність від нього і готовність слухатись у всьому. Це дуже цікавий факт, оскільки в розслідуваннях та книгах є припущення, що Дворкін сам піддався колективному насильству чи сексуальному домаганню у дитячому таборі у віці від восьми до дев'яти років, звідки йому вдалося втекти. І тоді, власне, відбувся психологічний надлом Дворкіна. Весь той біль і приниження, який пережив Дворкін, він сам починає проєктувати на інших. І як наслідок, у дев'ятому класі Дворкін гвалтує того самого першокласника, якого потім заб'є насмерть камінням. Спостерігаємо, що і у дорослому житті Дворкіна постійно приваблювала робота і контакт з дітьми. До речі, коли він згодом емігрував до Америки, то знову йде вчитися на викладача в університет. Влітку влаштовується вожатим у дитячий табір у хлопчачу групу. Що він там робив з цими дітьми, невідомо, бо пройшло вже чимало часу. Але всі ми добре розуміємо, що там коїлось, враховуючи, що Дворкін наркоман та психічно хворий з педофільними схиленнями. По його психологічному портреті видно, що Дворкін обирав собі в оточення тих, хто був молодшим та слабкішим за нього. І це не була дружба в звичайному розумінні. Йому були потрібні люди, над якими він міг легко домінувати, нав'язувати свою волю та тримати в постійному страху тих, хто не міг дати відсіч. Він просто отримував насолоду від приниження інших».
Український слід: що відомо про кримінальне провадження
Паралельно увагу привернула інформація про кримінальне провадження, зареєстроване в Україні.
За повідомленням Lenta.ua з посиланням на джерела у правоохоронних органах, у квітні цього року було відкрито провадження щодо Ірини Володимирівни Кременовської та Олексія Анатолійовича Святогора.
За попередньою інформацією, перевіряються можливі ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 161 Кримінального кодексу України — порушення рівноправності громадян залежно від їхньої національності, раси, релігійних переконань та інших ознак.
Слідство перевіряє можливі факти:
- розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі;
- приниження честі й гідності громадян;
- образи релігійних почуттів;
- можливого обмеження прав або надання переваг за мовними, політичними чи іншими ознаками.
Джерело:
Зв'язки з мережею РАЦИРС
За даними відкритих джерел, обидва фігуранти пов'язані з Центром економіко-правових досліджень (ЦЕПД), створеним у 2017 році.
Як зазначають дослідники, цей центр входить до мережі організацій, що мають зв'язки з російською асоціацією центрів вивчення релігій і сект — РАЦИРС.
Формально РАЦИРС декларує боротьбу з «небезпечними культами». Однак численні публікації характеризують її як інструмент інформаційного впливу кремля, що використовується для дискредитації незалежних релігійних організацій, громадських рухів та поширення проросійських інформаційних наративів.
Ключовою фігурою цієї структури залишається Олександр Дворкін, якого пов'язують із численними кампаніями проти свободи совісті та незалежних громадських ініціатив.
За інформацією відкритих джерел, через ЦЕПД, а також інформаційні ресурси «Вільне слово» та «Антисекта», Ірина Кременовська й Олексій Святогор систематично публікували матеріали, спрямовані проти окремих релігійних громад, громадських рухів та критиків кремля, використовуючи характерну для РАЦИРС лексику про «тоталітарні секти» та «деструктивні організації».
Саме ці обставини, як повідомляється, нині перевіряються правоохоронними органами.
Чому це важливо
Гібридна війна ведеться не лише на полі бою. Вона також відбувається в інформаційному просторі, де мова ненависті, дегуманізація та маніпуляції можуть ставати підготовчим етапом до більш масштабних дій.
Саме тому діяльність структур, які можуть бути пов'язані з поширенням подібних наративів, викликає суспільний інтерес і потребує ретельної правової оцінки.
Примітка. Матеріал підготовлено на основі відкритих джерел, журналістських публікацій, офіційно оприлюдненої інформації та документів. Цитати наведено дослівно із зазначенням джерела. Твердження, наведені в цитаті з відеорозслідування, є позицією його авторів і не подаються як встановлені судом факти.
