Екологія, автономія, «Порто-франко»: як російський вплив маскував сценарії федералізації

Цей матеріал підготовлено на основі розслідування незалежного журналіста Яна Ковальські «Викриття російської мережі впливу», а також відкритих аналітичних матеріалів, зокрема досліджень RUSI на основі Surkov Leaks.

У цих матеріалах показано, як антикультова риторика, мережі впливу, кампанії дискредитації та локальні громадські теми можуть ставати частиною ширшої гібридної стратегії РФ. Її мета — не завжди пряме просування проросійських гасел. Часто завдання інше: створити конфлікт, посіяти недовіру, втягнути суспільство в суперечки й поступово послабити державу зсередини.

Коли вплив приходить без прапорів

Російський вплив не завжди виглядає як відкрита проросійська пропаганда. Він не обов'язково приходить із прапорами, портретами російських політиків чи прямими закликами до Москви.

Набагато частіше він маскується під теми, які на перший погляд здаються корисними й суспільно важливими: екологію, захист дітей, боротьбу з «сектами», безпеку громадян, економічний розвиток або права регіонів.

Зовні це виглядає як турбота. Але всередині може працювати інша логіка: створення керованого конфлікту, розкол суспільства й просування рішень, вигідних Кремлю.

Саме тому важливо дивитися не лише на красиву обгортку ініціативи, а й на те, хто її просуває, які наративи вона запускає, кого оголошує ворогом і який політичний результат може дати.

Різні теми — одна технологія розколу

У попередній статті вже йшлося про запорізький сценарій: реальну екологічну проблему намагалися використати для просування ідеї «особливого статусу» регіону.

Зовні це подавалося як боротьба за чисте повітря й здоров'я людей. Але в ширшому контексті така схема вписувалася в логіку прихованої федералізації України, вигідної Кремлю.

Запоріжжя було не єдиним прикладом. За аналізом RUSI на основі Surkov Leaks, подібні технології застосовувалися також в Одесі, Харкові та Дніпропетровській області. У кожному випадку тема була різною, але механізм залишався схожим: взяти реальну локальну проблему або сильний регіональний символ, подати його як громадську ініціативу й використати для просування ідеї особливого статусу.

Одеса: «Порто-франко» як економічний гачок

Одеський кейс — один із найпоказовіших. Тут використовували не екологію, як у Запоріжжі, а історико-економічний образ «Порто-франко» — вільного порту, торгівлі, міського процвітання й особливої ролі Одеси.

На перший погляд це могло виглядати не як сепаратизм, а як приваблива ідея розвитку міста. Саме в цьому й полягала сила такого підходу: політичну мету можна було приховати за позитивним економічним образом.

За аналізом RUSI на основі Surkov Leaks, важливу роль у просуванні цієї ініціативи відігравав Антон Давидченко. У матеріалах зазначається, що він листувався з Іналом Ардзінбою, заступником Владислава Суркова, і передавав йому документи, пов'язані з кампанією «Порто-франко».

У січні 2015 року Давидченко надсилав список кандидатів для керівництва проєктом, а також план дій: декларацію, пресконференцію, петицію й круглий стіл. У лютому 2015 року в матеріалах уже фігурували рахунки на зарплати, мітинги, круглі столи, акції та інші елементи кампанії.

Це виглядало не як спонтанна громадська активність, а як організований політичний проєкт із бюджетом, виконавцями й медійним супроводом.

У травні 2015 року до Верховної Ради передали петицію на підтримку «Порто-франко» з 37 тисячами підписів. За даними RUSI, Давидченко також надсилав Ардзінбі фото з акції в Києві.

Суть схеми була простою: використати позитивний історичний образ Одеси, створити враження масової підтримки «знизу» й просувати ідею особливого економічного статусу.

Формально це виглядало як розвиток міста. Фактично — як частина ширшого сценарію прихованої федералізації України.

Харків: «Слобожанщина» і особливий статус

У Харкові іншим гачком стала історична ідентичність Слобожанщини та тема конституційної реформи.

За аналізом RUSI, у 2015 році була створена структура «Громадська рада Слобожанщина на підтримку конституційної реформи». Назва була обрана невипадково: слово «Слобожанщина» апелює до історичної пам'яті, регіональної ідентичності та відчуття окремішності східноукраїнського регіону.

7 квітня 2015 року Інал Ардзінба отримав проєкт банера цієї структури. 14 квітня йому надіслали інтерв'ю лідерки харківських комуністів Алли Александровської, де ініціатива подавалася як залучення громадян до конституційної реформи.

Але вже у травні 2015 року Ардзінбі передали пропозиції щодо змін до Конституції України. Вони передбачали особливий економічний статус для Харкова, договірні відносини з центральною владою у соціальній, економічній і культурній сферах, а також розвиток зв'язків із сусідніми російськими регіонами.

Пізніше з'явився документ «Ключові тези проєкту закону України про спеціальний регіон „Слобожанщина“».

Навколо цієї теми, за даними RUSI, проводилися мітинги, фестивалі, круглі столи й форуми депутатів місцевих рад. Тобто знову йшлося не про одну заяву, а про повноцінну кампанію.

Формально це подавалося як конституційна реформа, місцеве самоврядування й економіка. Фактично — як просування особливого статусу регіону в межах ширшої федералізаційної логіки.

Дніпропетровщина: економічна автономія як приманка

Дніпропетровська область також фігурувала в схемах прихованої федералізації.

За аналізом RUSI на основі Surkov Leaks, у грудні 2014 року Інал Ардзінба отримав план заходу під назвою Dnipropetrovsk Civic Forum, який мав пройти у Павлограді.

Головна тема — «вигоди» особливого статусу для місцевої економіки. Окремо просували тезу про шкоду економічної блокади окупованих територій Донбасу для України.

У цьому випадку гачком стала економіка. Людям пропонували не відкритий сепаратизм, а нібито прагматичну розмову про гроші, промисловість, робочі місця, автономію регіону й місцеве самоврядування.

У матеріалах RUSI також згадується круглий стіл у Павлограді, де обговорювали австрійську модель федералізму. Така подача дозволяла маскувати політичну мету під «європейський досвід».

Формально — економічний розвиток і місцеве самоврядування. Фактично — просування особливого статусу області в межах ширшої федералізаційної логіки.

Чотири регіони, одна технологія

Запоріжжя, Одеса, Харків і Дніпропетровщина показують один і той самий механізм.

У Запоріжжі використовували екологію. В Одесі — образ «Порто-франко». У Харкові — тему Слобожанщини, конституційної реформи й особливого економічного статусу. У Дніпропетровській області — ідею економічної автономії та «вигод» особливого статусу для місцевої промисловості.

Форма була різною, але суть залишалася однаковою: взяти реальну локальну тему, надати їй вигляду громадської ініціативи, створити ілюзію підтримки «знизу» й просувати політичні рішення, вигідні Кремлю.

У 2017 році голова СБУ Василь Грицак серед подібних проєктів називав «Одесу за Порто-франко», «Соціальне Запоріжжя», «Слобожанщину», «Громадянську раду Дніпропетровщини», «Закарпатський край», «Бессарабську республіку Буджак» і «Галичину».

Це були не просто окремі місцеві ініціативи. У такій логіці вони виглядали як мережа регіональних сценаріїв прихованої федералізації. Зовні — турбота про регіон. Усередині — технологія розколу країни.

Чому це важливо зараз

Дворкін, Бройде, Surkov Leaks, Запоріжжя, Одеса, Харків і Дніпропетровщина — це не обов'язково ізольовані сюжети. Разом вони показують ширший механізм, за яким російський вплив може заходити в Україну під виглядом «корисних» тем.

В одному випадку це екологія. В іншому — економічний розвиток. У третьому — місцева ідентичність. У четвертому — конституційна реформа або боротьба з «небезпечними групами».

Але функція може бути однаковою: створити керований конфлікт, розколоти суспільство, втягнути державні інституції в нав'язаний сценарій і просунути рішення, вигідні Кремлю.

Антикультова риторика може працювати за схожою логікою. Вона бере страх, посилює його, створює образ «внутрішнього ворога», запускає медійний тиск і змушує державу реагувати на порядок денний, який хтось уже підготував.

Тому головні питання залишаються відкритими: хто запускав ці наративи, хто їх просував, хто отримував вигоду і чи не були українські інституції використані в чужій операції?

Це не лише історія минулих років. Це питання інформаційної стійкості, політичної безпеки й здатності суспільства розпізнавати маніпуляції до того, як вони перетворюються на політичні рішення.

Усі твердження, наведені в цій статті, базуються на відкритих джерелах, публікаціях, аналітичних матеріалах та документах.

Джерела

1. Jan Kowalski — «Викриття російської мережі впливу», Drukarnia. Матеріал використано як основу для аналізу антикультової риторики, мереж впливу та можливих механізмів дискредитації.

2. Alya Shandra, Robert Seely — "The Surkov Leaks: The Inner Workings of Russia"s Hybrid War in Ukraine", Royal United Services Institute, 2019. Аналітична праця на основі Surkov Leaks, у якій розглядаються механізми російської гібридної війни проти України, зокрема регіональні сценарії в Одесі, Харкові та Дніпропетровщині.

3. Detector Media — "Таємні плани Москви про гібридну війну з Україною: аналітики дослідили злиті мейли Кремля", 15 серпня 2019 року. Матеріал використано як додатковий виклад висновків дослідження RUSI щодо Surkov Leaks.

4. Українська правда — "СБУ: Росія фінансує деякі українські політичні проекти", 21 лютого 2017 року. Джерело використано для згадки про заяву голови СБУ Василя Грицака щодо регіональних проєктів прихованої федералізації.

5. Detector Media — "СБУ звинувачує запорізького журналіста у діяльності в інтересах Кремля", 22 лютого 2017 року. Матеріал використано як додатковий контекст до теми "Соціального Запоріжжя" та заяв СБУ про популяризацію ідей федералізації.

6. DFRLab — "Breaking Down the Surkov Leaks", Atlantic Council / Medium, 2016. Матеріал використано як додатковий контекст щодо походження та значення Surkov Leaks.

7. InformNapalm — "Analysis of the correspondence of Surkov"s first deputy Inal Ardzinba", 2017. Матеріал використано як додатковий контекст щодо листування Інала Ардзінби та ролі Surkov Leaks у дослідженні російських операцій впливу.