Ця історія для мене почалася не з сухих звітів і не з експертних висновків, а з особистої втрати. У ту ніч, коли мою собаку отруїли догхантери, я годинами сиділа біля неї й безсило дивилася, як вона гине. Вона хапала повітря, усе тіло здригалося від судом, в очах застигли біль і розпач, від яких неможливо відвернутися. Ветеринари нічим не змогли допомогти. Приблизно п'ять годин страждань, і життя мого друга Міккі обірвалося.
Тоді я пообіцяла собі, що дізнаюся, хто перетворив убивство тварин на цинічну забаву. Здавалося, що йтиметься лише про спробу домогтися справедливості за одну загиблу собаку. Я навіть не уявляла, до якої безодні це розслідування врешті приведе і який масштабний механізм зла відкриє.
Крок за кроком стало видно: за отруєннями, відстрілами й катуваннями собак стоять не окремі збоченці, а ціла сітка, ідеологія та чітко вибудувана система. Її корені тягнуться в росію, до спецслужб, пропагандистів і агентів впливу, які роками діють в Україні.
Це історія про те, як безкарне насильство над тваринами перетворюється на інструмент гібридної війни проти країни.
Перед Євро 2012: нічні вулиці і отруєні пси
2011 рік. Нічні вулиці українських міст, і в мертві годині тишу раптом прорізає скавчання отруєних собак. Це не вигадка сценаристів трилера, а реальність, у якій ми тоді жили.
Напередодні Євро 2012 почалася масова «зачистка» від безпритульних тварин. Для цього, зокрема, в Україну приїхали російські догхантери. Їхня «робота» була настільки жорстокою, що переросла в міжнародний скандал. Провідні світові ЗМІ писали про криваву боротьбу з безпритульними собаками, і репутація України серйозно постраждала.
Мій знайомий з Італії зізнавався, що до особистої поїздки в Україну був переконаний: «у вас там усі жорстокі й неадекватні». Цю уявну картину сформували саме сюжети про масові отруєння псів.
Ключовий момент: догхантерський рух прийшов до нас з росії. Там він оформлюється приблизно у 2010 році, а вже з 2011 року активно діє на українських вулицях.
Назовні все це подавали як «турботу про безпеку дітей» і «боротьбу з сказом». Насправді за вивіскою «громадської ініціативи» ховалися групи людей, які системно труїли, розстрілювали й мордували тварин. Суспільство непомітно привчали до думки, що насильство може бути «нормальним інструментом» начебто задля спільного блага.
Серед публічних прихильників догхантерів були помічені й російські політики, переважно з «Єдиної Росії». Вони захищали цих живодерів, легалізували їхню діяльність у публічному просторі й допомагали їм просуватися.
Кого шукає і вербує ця система
Коли я почала діставати архіви та зливи з російських догхантерських форумів, стало зрозуміло, що переді мною не «народний протест» проти безпритульних собак. Це був продуманий і профінансований проєкт.
Діяльність таких груп майже повністю концентрувалася у двох країнах: в росії з 2010 року і в Україні з 2011-го. Догхантери створювали закриті спільноти, поширювали методички, користувалися однаковими рецептами отрути, прописаними схемами дій та спільною термінологією. За це платили гроші.
Я довго питала себе: навіщо це росії. Відповідь стала очевидною після початку відкритої агресії. Люди, які звикають безкарно вбивати тварин, набагато легше переходять до насильства проти людей. Такі групи можна використати як інструмент для залякування активістів, уличних провокацій, а потім і у воєнних операціях.
Типовий портрет учасника таких «спільнот»:
майже повна відсутність співчуття
готовність порушувати правила і закони
потяг до показної жорстокості
У кримінальній психології давно описана так звана «тріада Макдональда» – чимало серійних убивць та насильників починали саме зі знущань над тваринами. Психологи наголошують: люди з такою поведінкою легко радикалізуються, їх можна спрямувати в екстремістські рухи, і тоді їхня жорстокість починає бити вже по людях.
Від собак до українців: неонацистський слід з росії
Один із найпоказовіших прикладів – російський неонацист і догхантер Олексій Мільчаков, відомий під псевдонімом «Фріц».
Спершу він прославився тим, що знімав на відео катування і вбивства собак. Згодом, починаючи з 2014 року, цей «мисливець» уже воює проти України, очолюючи диверсійно-штурмову групу «русич», яку пов'язують з особливо жорстокими катуваннями та вбивствами українців.
На відміну від багатьох інших субкультур того часу, феномен догхантерства майже не виходить за межі двох країн, росії та України. Це змушує ставити запитання: чому географія настільки вузька, хто стоїть за цим рухом, хто його планував і скеровував. Аналіз їхніх форумів і подальших подій дає всі підстави припускати, що цей механізм створювали свідомо, а кураторство здійснювали російські спецслужби.
Українські «обличчя» російського впливу
У цього російського руху дуже швидко з'являються свої розповсюджувачі в Україні. Коли я почала з'ясовувати, хто активно тягнув догхантерську ідеологію в наш інфопростір, передусім спливли два прізвища – Ірина Кременовська та Олексій Святогор.
Святогор стає адміністратором першого російського сайту догхантерів «Вреди». За різними оцінками, на його рахунку понад дві тисячі вбитих собак. Українські телеканали називали його головним догхантером країни.
З відкритих судових рішень видно, що він не лише практик живодерства, а й ідеолог та юрист, який брався захищати сепаратистів.
Святогор не приховував зв'язків із російськими колегами й охоче про них говорив. Уже під час війни, у 2017 році, він публічно вітав «колег з РФ» з «Днем догхантера».
Окремий моторошний епізод – за свідченнями Катерини Савотеєвої, у 2011–2012 роках Святогор навідувався до дитячого будинку під Києвом і шукав там малолітніх дівчат для кекс-експлуатації. Для мене як жінки це, мабуть, одне з найнижчих моральних дін, які можна собі уявити. Це тема, що заслуговує окремого розслідування.
Ірина Кременовська також була не просто присутня, а активна. Вона публічно виправдовувала вбивства собак, а на догхантерських форумах, де виступала під ніком «Капібара», називала передсмертні крики тварин «симфонією».
Разом, як юристи, Святогор і Кременовська намагалися оформити цей рух у легальну структуру. Вони заснували громадську організацію «Союз журналістів-догхантерів». Задум був простий: посилити медійний вплив, легше залучати нових прихильників, отримувати доступ до зброї і все це прикривати «журналістською діяльністю».
У квітні 2016 року Оболонське управління Мін'юсту зареєструвало цю організацію, але вже 30 травня реєстрацію скасували наказом, підписаним заступником міністра Павлом Морозом.
Можемо лише здогадуватися, у що могли б перерости такі «озброєні журналістські групи», якби цей проєкт довели до кінця.
Коли живодери стають «експертами»: перехід до інформаційної війни
З часом вектор їхньої діяльності змінився. Від прямих знущань над тваринами вони перейшли до інформаційної травлі людей.
Кременовська та Святогор почали позиціонувати себе як «експерти з сект і культів». Через свої майданчики «Вільне слово» та ЦЕПД вони взялися за кампанії проти тих, кого оголошували «небезпечними» чи «сектантами».
Першими під удар потрапили зоозахисники. Святогор називає їх «біомусором», а Кременовська охоче підхоплює цю лексику, вживаючи слова «зоошиза», «зоосекта», «п'ята колона».
Згодом об'єктами їхніх атак стають й інші групи – усі, кого зручно таврувати ярликом «секта» чи «загроза суспільству».
Сьогодні Кременовська подає себе як «громадську діячку» та «експертку з культів». При цьому вона відтворює ті ж смисли, що й головний антикультист росії Олександр Дворкін. Обоє просувають ідею запровадження в Україні закону про «тоталітарні секти» за російською моделлю.
Залучаючи двох депутатів з відверто проросійською позицією, Лук'янова (затриманого СБУ) та Рибакова, нагородженого орденом РПЦ, Кременовська намагалася протягнути до українського законодавства російські антикультові норми.
Колишній голова Держслужби з етнополітики Віктор Єленський та інші експерти неодноразово попереджали: ухвалення таких законів відкрило б двері для повернення в Україну впливу РПЦ і агентурної мережі ФСБ під прикриттям «боротьби з сектами».
Якщо уважно прочитати її публікації, стає видно, наскільки риторика Кременовської перегукується з мовою Дворкіна. Вираз «тоталітарна секта», який вона постійно повторює, є характерним маркером агентів структури РАЦІРС. Цей псевдонауковий ярлик Дворкін запустив ще в 90-х, щоб виправдовувати репресії й посилювати домінацію РПЦ.
ANTISEKTA.org: вітрина проросійської мережі
Окремим холодним душем для мене став сайт ANTISEKTA.org, який Кременовська активно рекомендує українцям як ресурс «порятунку від сект».
Як тільки заглиблюєшся бодай трохи, стає моторошно:
на сайті масово цитують Дворкіна і його «сектоведення»
відверто просувають структуру РАЦІРС, що виправдовує насильство проти українців
у розділі «борці з сектами» перелічені особи, які є частиною єдиної антикультової мережі під координацією РАЦІРС та працюють проти України і Збройних Сил в інтересах росії, РПЦ і ФСБ
До того ж ANTISEKTA.org присутній у російському академічному просторі як «джерело» – на нього посилаються в роботах російських вишів.
«Вишенька на торті» – група «Антисекти» в соцмережі Однокласники. Поруч з постами Кременовської там можна побачити:
прославляння патріарха Кирила
підтримку СВО
заклики до знищення України
вітання путіна з днем народження
Як журналістка і як громадянка України я не можу сприймати це інакше, ніж як пряму допомогу державі-агресору. Це вже не просто токсичний контент, а повноцінний інструмент гібридної війни.
Кримінальні статті і промовиста тиша системи
У квітні 2025 року щодо Кременовської та Святогора висунули обвинувачення за статтею 161 КК України, яка стосується розпалювання національної, расової та релігійної ворожнечі.
Однак масштаб їхньої діяльності підштовхує до іншого питання: чому досі немає справи за статтею 111 про державну зраду.
Чому роками їхні антиукраїнські дії, відверта підтримка російських наративів і співпраця зі структурами на кшталт РАЦІРС не отримують належної оцінки. Хто їх прикриває. Кому вигідно залишати цей дует дієздатним усередині країни.
При цьому світові, здається, уже все давно ясно.
У травні 2025 року на Міжнародному форумі у Вашингтоні, присвяченому свободі релігії, Україну назвали прикладом держави, що захищає релігійну свободу. На тому ж форумі Ірину Кременовську прямо окреслили як агентку російської екстремістської структури РАЦІРС, яку курує Дворкін. Її діяльність назвали гібридною загрозою цілісності та безпеці України.
Висновок: питання, які не можна відкладати
Як журналістка і як людина, яка колись безпосередньо зіткнулася зі смертю власної собаки від рук догхантерів, я не можу байдуже дивитися на те, що відбувається сьогодні.
Попри обвинувачення, Ірина Кременовська та її спільник, юрист і живодер Олексій Святогор, досі на волі. Вони продовжують писати, виходити в ефіри, ділити українців на «правильних» і «неправильних» та поширювати риторику ФСБ під виглядом «експертних оцінок».
Як так сталося, що люди, які починали з отруєння собак, сьогодні впливають на інформаційний порядок денний у країні, що воює. Хто дозволяє їм і далі це робити.
Я не роблю гучних юридичних висновків, але факт залишається фактом: відома живодерка і пропагандистка російського антикультового руху спокійно ходить вулицями Києва, а тим часом ракети продовжують падати на українські міста.
Хто наводить ці ракети. І що ще має статися, щоб силові структури не лише фіксували присутність таких агентів, а й справді перекривали їм доступ до нашого інформаційного простору.
