Кажуть, ті, хто зараз воює, і вполовину так сильно не ненавидять ворога, як жінки, які сидять в тилу.
І є люди, що цих жінок засуджують, мовляв, ненавидите ви, а кров проливати іншим.
А насправді природа жіночої ненависті просто інша. Жінка весь час боїться — і боїться за інших. За дітей. За чоловіка. За тих, до кого не може додзвонитися. За тих, про кого щось знає. І ось цей страх не переходить в агресію! Є злість, є ненависть, а автомата нема. Натомість є діти, яким треба пекти пиріжки й читати казки, вчити з ними уроки, бо воно таке — тилове життя. І оці щоденні дії, навіть дії, пов'язані безпосередньо з підтримкою воїнів — приготування волонтерських посилок, пошив одягу для військових, збір коштів на якісь потреби — вони не трансформують агресію!
У тилових жінок теж іде вигорання. Як кажуть, воїн зараз воює, а зараз відпочиває і фоточи робить. А в його матері війна в голові не припиняється 24/7. Жінки теж змінюються!
І знаєте... Це добре, що жінки змінюються, що жінки ненавидять так, як чоловіки навіть не можуть ненавидіти.
Бо цю ненависть діти будуть вбирати не з розповідями батька, який війну пройшов. Батько не все захоче згадати й розказати.
Цю ненависть діти вбиратимуть з молоком матері.
