Нещодавно від одного свого знайомого я почула: ну, хоч у Конституції прописано, та безплатна медицина була ще при Радянському Союзі!
І здавалося обивателям, що навколо тоді були люди якщо не тотально щасливі, то принаймні здорові.
А знаєте, чому це були іллюзії?
Безкоштовним був найнижчий рівень медицини. Так, виклик «швидкої», збита температура, вирізаний апендикс чи видертий зуб теж входили в цей рівень. Але якщо виникала потреба не просто видерти зуб, а поставити «коронку» чи «мостик», то відразу ж страждалець мусив усвідомити, що вирішити питання можна у приватному порядку. Золото через зубних техніків проходило кілограмами — і хоч щось, та налипало до пальчиків.
Були досягнення вчених — але не можна сказати, що вони працювали потоковим методом. Це зараз можна перекроїти за тиждень морду, цицьки й жопу, а заодно поміняти нирку. Тоді доступ до кращих фахівців, світил медицини був дуже обмеженим. Не все вирішувалося й грошима. А зараз — мої знайомі, мама-вчителька, тато-будівельник — можуть дозволити поїхати в Київ, зробити дитині операцію на серці. Так, борги віддавали потім рік, якщо не бульше. Але — коли більш доступною стала ця послуга?
Знаєте, хтось скаже, що з тих пір медицина зробила купу купезну кроків уперед, тому й доступно...
Тож я розкажу про найголовніший аргумент, чому у Радянському Союзі зі складними захворюваннями не боролися.
Бо тяжко хворих людей можна було вибракувати. По всьому Союзі у невеликих містечках було натикано безліч інтернатів, у яких мали перебували інваліди різних профілів. Сліпі, глухі, з вадами опорно-рухового апарату і так далі. Мати завжди може народити нову дитину — здорового будівельника комунізму.
А були ж ще інтернати для інвалідів Великої Вітчизняної війни!
Ці заклади були розкидані подалі від мегаполісів, тому про реальні масштаби проблеми мало хто думав.
Хворі мають тихенько помирати, не заважаючи іншим радіти життю — такою була основна ідея.
Зараз прокляті капіталісти розробили купу методик, як адаптувати людей з обмеженими можливостями до нормального життя. Вони оперують, лікують, реабілітують... А ми відстали! Безнадійно! І можна сподіватися тільки на те, що в умовах ринкової економіки попит народить пропозицію — і досягнення світової медицини стануть доступними й для нас. Так, за гроші.
Бо усі ми люди. І в усіх нас мають бути діти й онуки. І не всі зараз готові грати в радянську рулетку зі своїми дітьми — або буде здоровим і щасливим, або — що не бачиш, те не вадить...
