1.
— Приб'ю. От приб'ю падлюку! — Галя місить тісто, вкладаючи у кожен порух свою лють. — Ти йому годиш, як лихій болячці. А він?
— Галю, ти його з чотирьох миротворчих операцій дочекалася. І зараз дочекаєшся, — вставляє хтось 5 копійок у монолог люті.
— Уже ж немолодий, уже ж був поранений. Сидів би вдома, старий придурок! Точно там якусь медсестру нагледів! Або не медсестру. Ох, прийде додому, падлюка, знатиме!
— Галю, побійся Бога! Чоловік пішов, бо хоче, щоб молоді хлопці жили! Два сина маєш! Хіба не хочеш, щоб вони жили довго й щасливо? Хіба хочеш, щоб вони там на передовій були?
— Так я їх обох бачила в черзі в військкомат... — несміло пискнула якась дівчинка у кінці столу.
— Що?.. — Галя перестала мотузувати той кавалок тіста, відійшла й сіла. Перевела подих. — Ото падлюки. Всі в батька. Осиротити матір хочуть. До інфаркту доведуть всі разом.
— Галю, ти чого?
Вона мовчить. Довго. Потім зітхає:
— У мене дві смужки. Я навіть не знаю, що робити й куди йти. Я тому падлюці й сказати не встигла. І він не дзвонить вже три дні.
Очі на мокрому місці. Руки комкають фартух. І раптом з другого кутка кімнати радісно лунає:
— То у нас вже дві вагітні! Свєтка теж того!
— Так у неї ж чоловік служить!
Біля Свєтки сидить її син років 4-5 і авторитетно заявляє:
— Ото такий. Приїхав, нашкодив і поїхав!
— Талант. Недарма в снайперах ходить.
Кімната вибухає сміхом. На стіл гепнула миска з тушеною капустою.
— Ліпи пиріжки, Галю. Ліпи пиріжки.
2.
— Куди? Сядь. Умій чекати. Засунь собі в сраку свій героїзм. Ми тут, щоб їх зачистити, а не щоб покласти голови, — небритий худорлявий дядько непевного віку командує молодими хлопцями.
— А скільки ще чекати?
— Як так лізтимуть, хвилин 5. Може, 10. Куди ти так квапишся?
— Їх бігом повбивати і додому. У мене там дівчина вагітна. А я тут. Знаєте, що вона мені по телефону казала?
— Що чекатиме?
— Ні, що я падлюка!
— Тю, мені моя так вже 20 років каже. І кожного разу додає, що приб'є. А в нас два сина якось виросли. То не зважай. Хай кричить, хай плаче, хай сміється. Аби була жива й здорова, аби ваші діти росли без страху. А все інше — то дрібниці. Все, закрили пащеки. Зараз.
Насувалося 8 березня 2022 року. День, коли не всі зможуть сказати коханим жінкам, як їх цінують. День, коли жінки будуть зайняті обороною не своїх прав, але своєї країни. День, коли якщо живий, то це вже добре.
День, коли всі розуміють істину біблійної цитати: «За справами їхніми впізнаєте їх» і знатимуть, що любов — то не про квіти і слова.
Бережіть свою любов, бо вона дасть вам наснагу на майбутнє.
