Вчора потягнули пісню про «нещасне кохання» та «він перекрив міст заради жінки».
Сьогодні все списали на ПТСР та шиють «хуліганку». Добре, дякуємо, що не «тероризм», це означає, що сильно налякалися.
Акуратно знімаємо локшину з вух.
Та читаємо нашу українську історію. Це — з мемуарів про те, як українці не згиналися під криміналом та владою — навіть у таборах ГУЛАГу.
«Мирослав Симчич, который отбывал наказание на шахте в Бутугычаке в 500 километрах к северу от Магадана, вспоминает: „В лагере администрация с помощью прихвостней бесчинствует, особенно достается каторжанам-украинцам от нарядчика Бубновского. Весь лагерь, огромная колонна невольников, стоит на разводе. Выкрикивают номера каторжан. Цимбалюк на свой номер вышел из колонны и направился к нарядчику. Не успел Бубновский опомниться, как лежал с расколотой головой. Цимбалюк отдал топор конвоиру и отправился в режимную часть за новыми 25 годами“.
Не ховатися та бути чесними.
Не брехати та відповідати за свої вчинки якими б вони не були гіркими.
Це кодекс честі українського воїна.
Це росіяни брешуть та хочуть тебе заманити у пастку, та бояться відповіді за свої справи. Пропаганда — така ж пастка, як і вся їх підлість.
Правда переможе пропаганду. Головне — не відступати.
Нас чекає ще багато відкриттів про силу українського духа.
