Майдан стояв та вмирав за права. За право бути українцем на своїй землі, у своїй країні та користуватися її благами, не лякаючись, що знов прийдуть та відберуть все — як це робили багато разів у всі часи нашої історії.
Майдан стояв за чесні суди та люстрацію. За справедливість. За прості та зрозуміли правила ведення бізнесу — щоб у країну змогли зайти європейські банки. Щоб якщо ти хочеш вести свій бізнес — це буде максимально зручно та прозоро, щоб тебе не обдирали чиновники та «правоохоронці».
Майдан стояв за свою культуру та історію.
За свою ідентичність.
Це був єдиний людський організм, не дивлячись на те, що ми були всі різні — за місцем проживання, освітою, розмовляли різними мовами, багаті та бідні, середній клас, митці, пенсіонери та молодь. Не важливі були орієнтація та релігія.
Не було слова «я». Було «ми».
Ми вчилися поважати один одного. Розуміти. Прислуховуватися. Ми вчилися бути єдиною політичною нацією — молодою, так, незрілою, але — єдиною.
І те, що першими загиблими нашої Небесної Сотні були етнічні вірмен та білорус — тільки підкреслює те, українець — це нація не за походженням, а нація об'єднання: якщо ти вільна людина, поважаєш цю землю, мову та культуру, поважаєш Закон та свободу — свою та інших людей, ти маєш право бути українцем.
Це був початок національно-визвольної війни.
Яку ми не маємо права програти.
Вона не може бути без частини «національно» — у сенсі політичної нації.
Давайте вже це пам'ятати та знову вчитися поважати один одного.
