Коли-небудь ви цікавилися китобійним промислом у ХХ столітті, на якому Радянський Союз таємно та хижацькі заробляв великі гроші та завдяки якому багато одеситів, наприклад, були працевлаштовані. За сезон китобій заробляв до п'яти тисяч радянських рублів.
Китів, кашалотів та інших ссавців вбивали нещадно. Не тільки гарпунами, як раніше, а розривними ракетами, які випускали з установок, які находилися на декількох великих китобійних судах, які належали СРСР. Після таких «полювань» море ще довго було червоним від крові: китобії видобували ворвань, спермацет, китові вуса, печінку, а все інше — викидали за борт.
Це був найжахливіший промисел, який тільки могло придумати людство. СРСР не дотримувався міжнародних конвенцій, полював по планах, закладених КПРС, і перебільшував ці плани. Коли читаєш подробиці — волосся стає дибом, скільки ссавців вони вбили — причому не жаліли ані самок, ані маленьких дитинчат.
В 1986, коли китів стало мало, Міжнародна комісія китобійного промислу заборонила майже всі типи китобійництва.
А в 2011 році, в самий розпал костусєвсько-марковского победобєсія в Одесі вибрали гімном пісню з радянської оперети «Біла акація» про кривавих китобіїв з усюсюкальним сопливим мильним сюжетом. Вона й до сих пір є головною піснею Одесочки, за яку у міської влади тече кров з зубів, коли вони відстоюють цю радянську агитку російською мовою.
Вся сутність кровожерливих недалеких неграмотних жлобів як вона є.
Це таблиця, в якій підсумовані фальсифіковані і фактичні відомості про китів, здобутих радянськими антарктичними китобійними флотилії в рейсах 1947-1972 рр. Вчені, які працювали в Антарктиді, розповідають, що океан навколо декілька діб бував червоним.
Ну, як там совки волають — «я помню, я горжусь»?
