Не знаю, як і чому я долучився до групи Земляки з Криворіжжя! але я точно там не затримаюсь.
Не витримую.
Ще дуже давно я заборонив собі читати коментарі в інтернеті. До всіх подій. Будь-де, на будь-якому сайті. Правильно хтось був (і неодноразово) простібався, що напиши навіть 2 слова «люблю малину» — на 10-му коментаторі обов'язково почнеться СРАЧ. Але у групах-об'єднаннях місцевих за географічною ознакою, як на мене, якраз має сенс спілкування — через коментарі, зокрема.
Ось такий постик я був написав, репостнувши knk.media:
https://www.facebook.com/groups/413402718841843/pe...
Деякі з коментарів:
ЗІМЛЯГ:
Иногда, сильно прогрессирующий патриотизм ассоциируется с дебилизмом. На досуге, посмотрите клип Шнура «Патриотка»
я:
Можна вас запитати серйозно? Яким боком поняття «пацифізм», підараси (з вашого «повчального» ролика) і патріотизм, і тим більше Шнур з його мудрістю, до теми «АТОшник Дмитро вбив повара Руслана»?
ЗІМЛЯГ:
Тем самым, вы же человек с высшим образованием. Прежде чем бросать пост про бойца и повара, поинтересуйтесь, к чему ваша деза может привести. Похожий случай был не так давно: боец АТО в ссоре убил родного отца и был оправдан. Иногда одна неверная фраза может привести к фатальному результату. Вы же делаете это абсолютно осознанно
я:
деза??? в чем состоит «деза» по той ссылке, которую с запулил? Вы хоть читали, мои слова в самом начале??? Я взываю ИМЕННО К ИНСТИНКТУ САМОСОХРАНЕНИЯ у долбо*бов, которые считают себя в праве открывать рот в сторону бойцов.
Я говорил ИМЕННО о том, что «Иногда одна неверная фраза может привести к фатальному результату.»
Да блин, вы издеваетесь?!!
БЕЗОТНОСИТЕЛЬНО к тому, насколько свят / грешен конкретный или абстрактный боец АТО
-----
Хотів написати останній коментар, але хтось ніяк сі не вспокоїть. Виношу сюди, як останній коментар за темою «бійці у мирних містах»:
А от тепер — увага всім, хто висловився у тому дусі, що насильство проти слів — це занадто.
Я З ВАМИ ЗГОДЕН.
Тільки тепер трошки згадайте, хто розпочав чинити насильство за слова та ідеї на початку 2014 року. Хто хотів змін, позбутися корупції, побудувати країну без іноземного впливу, і хто вирішив, що це занадто, активізувавши своїх «вєжлівих» у Криму і на Донбасі.
Хтось вирішив, що «Україна» — зайве слово і поняття. Вигадка «австрійського генштабу». І хтось їм повірив. І досі вірить.
Хтось вирішив замість 42 мільйонів жителів цієї країни, що її не існує, що це — «страна 404». Вирішив втілити свою давню мантру про «нет такой страны». І хтось їм повірив. І досі вірить.
Хтось вирішив, що рускаязичних (бідненьких, нещасних, затиснутих і пригнічених з усіх боків, знущання над якими ми всі з вами бачили свідками всі роки 1991-2014, чи не так? Ну, так же? Бачили знущання???) Донбасу і Криму хтось раптом поїде вирізати, вигадав «поезда дружби». А хтось повірив. І досі вірить.
Хтось вигадав «клаптик землі і два раба», «распятого мальчика» і «бабушек с монтажной пеной»...
І ХТОСЬ ПОВІРИВ. І ДОСІ ВІРИТЬ.
І знаєте — у мене теж є (по факту) якісь друзі-знайомі по той бік парєбріка. Тільки вони ЧОМУСЬ не схотіли слухати, що я (та багато інших, у кого теж були на той момент зв'язки з Росією) їм кажу. Знаєте, чому? Бо ПОВІРИЛИ. І їхня «віра» — так би мовити, невинна віра простих людей, на жаль, по ОБИДВА боки парєбріка, вселила віру у того першого Хтось, що МОЖНА. Ось зараз МОЖНА. ХАХЛИ НІ РИПНУЦА. МОЖНА. ЗАДАВІМ.
...
З момента тих «рішень» і тієї «віри» минуло майже 4 роки. ЧОТИРИ роки. І через ЧОТИРИ роки у місті, яке оплакало понад 100 своїх синів, котрі загинули через певні «рішення» і певну «віру», — у цьому місті я дискутую з людьми, яким
ДОСІ
ЩОСЬ
НЕ ЗРОЗУМІЛО,
які ДОСІ
ЩОСЬ
МЕЛЯТЬ
НА ЗАХИСТ АБСОЛЮТНО НЕЛОГІЧНОЇ ПОВЕДІНКИ,
НА ЗАХИСТ ТИХ, ХТО, ОЧЕВИДНО «ПОВІРИВ»,
ШУКАЮТЬ ЯКОГОСЬ «БАЛАНСУ» МІЖ ТИМИ, ХТО СВОЄЮ «ВІРОЮ» ПРИВІВ ВІЙНУ, І ТИМИ, ХТО ЦЮ ВІЙНУ СТРИМУЄ
ЦІНОЮ
ВЛАСНИХ
ЖИТТІВ
...
...
Мені бракує слів. Бог вам суддя. І мені — теж, звичайно.
