«Розігнати Майдан»...
Під час Майдану я неодноразово чув від колег, дотичних до силовиків, які на той момент мали контакти серед силовиків, що «якби був наказ — Майдан би розігнали. Легко».
І ось сьогодні, дивлячись відео про український (музичний) ковчег і слухаючи авторку (одну з авторок), у мене промайнула думка — а чи можливо (було тоді / взагалі) розігнати Майдан?
От ви уявляєте собі, якби тоді — у листопаді-грудні 2013 чи січні-лютому 2014 Майдан розігнали? Я не хочу навіть уявляти та й історія все одно не знає умовного способу, але за яких умов це було б можливо?
Розігнати Майдан було б можливо лише за однієї умови: агресор, сильніший за оборонців / оборонці, слабші за агресора. Або люди на Майдані зневірилися чи розісралися б між собою та розійшлися по домівках (СІЗО, насправді), або...
Повернемося саме до фрази «якби був наказ...». От, припустімо, що наказ був. Хто б його виконував? Це має бути достатня кількість людей, яка б спустила цей наказ по всій владній вертикалі, з необхідними та жахливими уточненнями — чи то на папері (чого і досі скрізь бояться), чи то «в телефонному режимі» — щодо меж чи відсутності меж кривавості тих засобів, які мало б бути застосовано до людей.
Важливе уточнення до повсюдного, але від того не менш дебільного безособового формулювання «мало б бути застосоваНО» — ХТОСЬ мав би застосувати. «Майдан потерпів поразку» мало б означати, що «Майдан розігнали КОНКРЕТНІ люди». Тобто, це мала б бути ще більша кількість людей, готова взяти до рук зброю, набої та інші «засоби» та піти відстрілювати «тих майданутих». І кількість була б настільки велика, що серед агресорів знайшлися б люди, які розумно припустили б реакцію, відсіч і протидію — настільки сильну, що варто було б попрощатися з рідними / близькими про всяк випадок. Попри те, що кожна сторона силового конфлікту більшою чи меншою мірою впевнена, що «з нами Бог», відповідною мірою по кожен бік барикад є люди, які усвідомлюють, що всіх Бог не врятує. І на кожному боці є люди, готові покласти своє життя та життя якомога більшої кількості своїх ворогів заради своєї ідеї.
Яка могла бути ідея в агресорів Майдану? Боротьба з заколотниками, наколотими печеньками госдепа? Підтримання державного устрою / конкретно ВітьФодарича Януковича? «Больна сматрєць, вашто пріврацілі центр Кііііїва»?
Чесно, я не можу уявити, щоб подібні «аргументи» (окрім усвідомлення реальної загрози для існування держави / нації / конкретно тебе / твоєї родини — тут уже для кожного своя пріоритетність) могли змусити людину взяти до рук зброю та застосувати її проти своїх же співгромадян, земляків. Може, навіть знайомих.
Але розуміючи, що таке «український ковчег„, я чудово розумію ідею тих, хто стояв на Майдані, хто йшов на Майдан, хто підтримував Майдан.
Зібрати Майдан? Організувати Майдан? «Проплатити» Майдан?
Оце я якраз не уявляю. Так, початок чи імпульс приписують Наємові з його «берите зонтики, кофе и хорошее настроение», але чи часто хто потім «збирав Майдан» самим лише дописом? Бо справа не у дописі, а в ідеї. І в ідеї втечі від задушливих обійм «брацкава народа», зокрема.
Слухаючи цю пані, я чудово уявляю і розумію, як і чому Майдан переріс із «київського» до «кримського» (і чому там його було придушено, і душать досі), а потім і «Східно-Українського». Бо там уже не януковичі-колєсьнічєнки вирішували, а конкретні, давнішні, підступні та рішучі вороги вирішили: так, што-та %ахли заіґралісь. Фпірьод. І вивели не строковиків-ввшників, а підготовлених «зелених чоловічків», проінформованих, промитомізких %охлоненависників і 4урконенависників.
Та людоненависників, по факту. Бо і на своїх і на чужих їм плювати однаково.
...Вивели таких, у кого руки не здригнулися.
Бо свого часу на все українське / кримськотатарське (та і будь-яке чуже) «там» чітко вішали ярлик: нє наше / чужоє / враждєбноє / унічтожиць / запрєціць / нільзя / лішнєє... І з таким набором ярликів усе наше і ми як носії отакого «чужого» й «ворожого» стали — звичайно ж! — ворогами. Принаймні, завадою, яку варто прибрати.
А ми самі? Ми, самі для себе — що?
Продовжили споживати російську «молочку», російську попсу, російське телевізійне мило, сидіти вконтактах та однокласьніках, російські ідеї, що ми нікому в Європі не потрібні, що в усьому винуваті рептилоїди-піндоси-масони?
Чи визначилися?
Які ярлички і куди ми вішаємо? Яка поличка в середині кожного з нас заповненіша? Куди ми дивимося щодня, щохвилини? Безвіз чи тайожний саюз?
Пам'ятаєте те страхітливе відчуття, коли цифри загиблих на Майдані з кожною годиною зростали? Ми відчували ледь не фізично, що ось не стало ЛЮДИНИ. Невідомої нам, не близької, але ЛЮДИНИ, яка вийшла за нас із нами, за той самий безвіз... «за респект?», принизливо питав у мене колись знайомий. Так, за «респект», зокрема! Щоб тебе (країну) поважали, ти (країна, люди цієї країни) мають показати, на що вони готові заради себе та своїх інтересів.
І то — не кожен помітив загибель тих людей на Майдані. Усталі (вже тоді), #pohuy, я внє паліцікі... І зараз — хтось бореться на Майдані «Україна проти Росії», хтось допомагає, хтось співчуває, комусь #pohuy, я внє паліцікі, усталіатвайни...
А чи багато хто помітив загибель / занепад українського книговидавництва? кіно? музики? як популярної, так і андеграундної, так і класичної? Багато хто в Україні знав у 1991-2014 роках того «Щедрика», і що його слухає весь світ? Мозговий? Івасюк? «та фу, сільське, старе, нафталін, кому воно треба?»
Нам.
Нам треба.
Від українського перекладу та озвучки Альфа до «ой, зачєм вотета фільми дубліраваць ф кінаціатрах ПА-УКРААААІНСКІ».
Все нам.
Щоб не доводилося брати до рук зброю та боронити географічні кордони, варто щодня упродовж багатьох і багатьох років, усією громадою будувати ментальні, внутрішні кордони, за які ворогові буде навіть подумки лячно перейти. Навіть подумки.
Щоб фраза «розігнати Майдан» так і залишилася фантастикою.
