Одразу застережую: я не розбираюся в футболі.
Тобто, пишу, як профан.
Дивився усі матчі України на цьому Євро-2020. Дуже добре, як на мене, відіграли з Нідерландами, і блискуче — з Македонією. Але ось коментатор матчу Україна-Австрія сказав таку фразу: «враження, наче за австрійців грає 12й футболіст». У мене було надзвичайно схоже враження, але з іншої точки зору: я не бачив, щоб наші викладалися на 100%.
Повторюся, що у футболі я не розбираюся, та і з крісла перед монітором воно все видається сміховинно простим і очевидним: просто дотягнися до м'яча, лише добіжи, усього лиш дострибни, (багато) не порушуй, не впускай м'яча, не менжуйся перед воротами суперника, стрімкіше пробивай, частіше відбирай або (якщо воротар) лови/відбивай/тримай м'яч.
«Просто», «усього лиш»...
Але блін — я гадаю, що я достатньо спостережливий. І у матчах з іншими нам усе вдавалося, і іншим командам усе вдавалося, і вдається. І вдалося сьогодні. Чому інші команди це роблять? І добігають, і дотягуються, і дострибують, і обмотують (особливо португальці, це ж капєц якийсь!), і ловлять, і відбивають... Хоча й порушують не мало, це теж факт. Та все одно — чому вони докладають усіх можливих і неможливих (нелюдських) зусиль?
Якщо рахувати зусилля (коефіцієнт корисної дії) кожного футболіста у відсотках і помножити їх на кількість гравців, то:
(Австрія) 105% х 11 = 11,55
Тобто, дійсно, наче в них на «половину футболіста» більше на полі.
Тоді як
(Україна) 95% (... ох уже ця цифра...) х 11 = 10,45.
Здавалося б, грай ми проти 100%-х гравців — була б різниця у «пів футболіста». Але наші -0,55% і їхні +0,5% — це вже різниця в одного гравця.
Відчуваєте? Різниця в цілого гравця.
Малиновський не добіг, Ярмоленко не дотягся, іще хтось недоблокував, хтось не обмотав, більшість мандражує перед воротами, хтось пасує між своїми двома ногами спиною до воріт суперника, хтось не добігає, не відкривається, не створюючи можливостей для пасів своїм співкомандникам — все це віднімає від загального результату! Було кілька моментів, де явно доклади хтось із наших «на пів шишечки» більше зусиль — просто ПОБІЖИ вчасно чи трішки швидше, ніж ти уже біг (ти ж уже все одно біг!) — результат міг би бути іншим. Сонні мухи (не завжди, звісно, але якраз у моменти, які могли б стати «гольовими») проти вмотивованих, навіжених і швидких професійних спортсменів. Які теж помиляються.
Але завжди — НАМАГАЮТЬСЯ.
І вболівальники — скисли майже одразу після голу в наші ворота. Звучали добре, співали/скандували та свистіли гучно, але виглядали дуже кислими... Так, це питання камери та режисури того, як, коли і що показати, але якщо нема сумних і кислих облич — то нема й сумної картинки.
Часто кажуть, що будь-яка група людей (армія-волонтери / поліція / вчителі-лікарі / управлінці / депутати-судді-прокурори (ні, ці, мабуть прогнили надто сильно), водії / сантехніки / футболісти / будь-яка інша група) — це зріз усього суспільства. Вони не заслані до нас із іншої планети. Вони народжуються, виростають і живуть серед нас, слухають, дивляться, дихають плюс-мінус тим самим, що і ми з вами.
Мислять та діють плюс-мінус так само, як і ми з вами.
Бо бачать все це навколо себе, відтворюють цей же плюс-мінус наш спільний спосіб дії та мислення. Навіть без урахування свідомого шкідництва (хабарів, бурштинокопання, браконьєрських вирубок лісів чи відвертого опезежопсьтва) це сильно б'є по загальному результату 45-мільйонної команди «Україна». Якщо екстраполювати оцей 95й квартал оці 95% зусиль на кожного українця, на кожну сферу діяльності — недоробити (бо облом), не перевірити (бо кум же ж робив), не довчити (бо якось пропетляю), ходити в церкву замість змінити інтенсивність / кількість / якість тренування (бо це Бог наказує, тут нічо не поробиш), не долікувати (бо свого часу не довчив), не доплатив податки (бо я шо, самий лох?), недовивчив програми кандидатів (бо всі вони там однакові), недо-, недо-, недо, ... — то чому тоді дивуватися?
Скількох «гравців» ми недолічуємося у своїй команді?
Є такий англійський вираз — win or die trying. Перемогти або померти, намагаючись [перемогти]. Весь світ намагається, і часто — перемагає.
Ми ж чомусь вирішили, що нам «складно», ми якісь «особливі», у нас «своя специфіка». Усьому світові все дістається на блюдечку з кайомочкою, а у нас — «специфіка».
Чи що, чи як?
