Кров і зміни

Що хотів би сказати про кров і зміни.

Деякі зміни — просто невідворотні й неминучі. Вони ніяк не залежать від нашого бажання чи небажання таких змін. Звичайно, якщо їм відверто опиратися або їх саботувати та якщо такий опір і саботаж буде потужним, то зміни відбудуться пізніше. Але відбудуться. Бо, як би пафосно те не звучало, неможливо зупинити ідею, час якої настав.

Майдан був ідеєю «нас дістало». Дістала корупція, дістало кумівство, дістав бандитизм і відверте свавілля. Дістало, коли тебе не вважають за людину, коли дитячий поділ світу на я — не я у деяких дорослих (за кількістю прожитих на цьому світі років, не за світосприйняттям чи ще чимось) індивідуумів перетворилося на «я та моя сім'я — моя харчова база — бруд під ногами, який не вартий нічого», і ось цим брудом стали люди без мішків грошей. А мішками грошей, як виявилося, можна купити ЗМІ, суди, бізнеси, дипломи, довідки, картаті ковдри-насіровки і так далі, свідків і навіть жертв своїх злочинів — тобто оцей бруд, унтерменшів. Але не може так бути, що в країні унтерменшів більше за «уберменшів». Принаймні, це не може тривати довго.

Тому й пролилася КРОВ, що покидьки з грошима не хочуть міняти стан речей, і задля його збереження вчергове йдуть на злочин, штовхають інших на злочин, купують виконавців свого злочину. Окрема історія — те, що такі виконавці ділять із замовниками відповідальність за злочин, але це теж треба прийняти як факт.

І, власне, чого я захотів зробити цей допис.

Я уже майже 13 років працюю перекладачем. Починав працювати на старезних (за нинішніми мірками) комп'ютерах, при чому, комп'ютерів було менше, ніж найнятих перекладачів. Сиділи по двоє за одним компом — хтось диктував, хтось набирав (хто вмів швидко, тоді це була рідкість, хехе). Зате дерева були зеленіші, долар по 5...

Згодом хтось почав скаржитись на повільну роботу <сарказм> надскладної і надвимогливої програми Word сарказм>, яка дозволяє набирати та оформлювати текст. Бо дістало натискати кнопку «зберегти» чи ще якусь і чекати по півхвилини, поки комп'ютер знову почне реагувати на твої дії.

Згодом почали скаржитись на відсутність інтернету, бо «вам, свіньям, ніпаложин інтернет, а пірівод прінісі-падай на блюдічкє, і нідай бог будіт ашипка! КАК ЕТО, ТИ НЄ ЗНАЄШ КАКОГО-ТО СЛОВА? ТИШПІРІВОЧЧІК (C)». Бо дістало, що замовники дивляться ютуби (і квартали-95, до речі!) з робочих компів, а тобі немає доступу до онлайн-словника. Важливий момент: хтось мав знайти того словника та сказати «нагору», що він потрібен, що від його наявності в перекладача виграють «не только лишь все» (с), а тупо всі. Запам'ятаємо цей момент — хтось знає, як краще і доносить вимогу про покращення нагору.

Згодом хтось почав скаржитись на монітори-подушки, які не дозволяють працювати з двома документами поруч або з довгими горизонтальними екселями. Бо дістало, що всім новоприбулим і важливим фахівцям дають новісінькі й швидкі компи зі здоровезними моніторами, а ти псуй собі очі далі і в добу піклування про довкілля друкуй і порівнюй друкований аркуш тексту поряд з екраном, як у XX сторіччі.

Згодом, вже на іншій роботі, ти сидиш і клепаєш однотипні документи, і пригадуєш, що колись бачив магічну-екзотичну для своїх реалій, але цілком буденну і необхідну для цивілізації програму Trados, яка спрощує роботу з однотипними документами просто в рази. І ось ти тихенько натякаєш, що непогано було б мати таку програму, а тобі «да? ну както ж справляітісь. Сідіті ні рипайтєсь». І ось лише після того, як один досвідчений колега валить (можна сказати, КРОВ пролито, втрачено хорошого фахівця) з цього царства застою та домострою і «студова, с Лаврской колокольни» (з серйозної компанії з досить ніфіговим рівнем оплати праці) каже Trados = сьогодення, майбутнє і НЕ-ОБ-ХІД-НІСТЬ для перекладача, і лише після того, як приходить НОВА КРОВ (!) і каже, що існує такий магічний Trados, без якого ніяк, — лише після цього твоя компанія починає чухатися та закуповує цей Trados, який РЕАЛЬНО ТЄМА. Бо дістало клепати назву своєї компанії, її адресу та купу посад і ПІБів ледь не в кожному документі по сто разів на місяць, як якась тренована мавпочка.

Згодом, ще одна НОВА КРОВ скаржиться, що зворотній зв'язок про якість усного перекладу надається не по-людськи, а за спиною, поза очі і раз на сто років, і ЛИШЕ тоді, якщо є якісь претензії, тобто НЕГАТИВ. Тобто, коли все добре чи нормально — вони мовчать. Коли погано — одразу скарга…

Нічого не нагадує? Будуються дороги-дитсадки-школи, зростають ЗВР, зміцнюється міжнародна позиція, маємо безвіз (який цілком мажеться на хліб, якщо клепка в голові є. І саме безвіз, до речі, дозволяє побачити, як ЦИВІЛІЗАЦІЯ живе, як можна розв'язати наші «такі специфічні й унікальні» проблеми, за які цивілізований світ вже й думати забув), але один якийсь напів-фейковий свинарчук — і все: АААА, КАЗЛИ, ЗРАДА, ПАНАБІРАЛІ ЗА САЛА, КУМАФСТВО...

…Так от, НОВА КРОВ цілком справедливо пропонує, щоб зворотній зв'язок став ЦИВІЛІЗОВАНИМ — щоб і позитив, і негатив доносився рівною мірою.

Це складно? Вимоги КРОВІ є якимись захмарними? Ні, справедливими й обґрунтованими.

А що ж тоді заважає зробити цей перехід від дрімучого совка і відвертого довбоїбізму до норм і стандартів цивілізації?

Звичка. Не масони, не рептилоїди, а ПОГАНІ, але ВКОРІНЕНІ звички.

Що звичніше — зціпити зуби та терпіти-терпіти-терпіти й раз на кілька років ходити до зубного на болючу процедуру, чи чистити зуби щодня та періодично проходити профілактичний огляд? А що, по факту, дорожче? Поступово погіршувати якість свого життя й ефективність роботи і виділяти час на дороге / болісне лікування чи тримати себе в формі й не дати організмові «влаштувати майдан»?

Що звичніше — жерти-пити все підряд, курити, мало спати, а потім збирати по інтернетах і друзях гроші на лікування цирозів-неврозів, чи щодня робити бодай якісь фізичні вправи та стежити за своїм здоров'ям? А що, по факту, дорожче? Поступово обростати жиром і болячками, лягати під ніж чи випрацювати корисні звички, й — знову — не дати організмові «влаштувати майдан»?

Що звичніше — отримувати премію за совковою системою, коли «не затупив (а точніше — не спіймали на затупі) — отримав 100% премії, затупив трішки — отримав 75-90% премії, затупив сильно — НАКАЗАЛІ НА ПРЄМІЮ», чи працювати ЯК СЛІД, по-людськи від початку, а премії отримувати за щось надзвичайне, за досягнення, за вдосконалення? А що, по факту, дорожче? Рівнятися на гірше за принципом «зато ми нє...», докладати зусиль лише аби не скотитися до «затупив», аби «не дістати по голові» чи підтримувати достатню / хорошу якість та докладати зусиль до саморозвитку і шукати способів вдосконалення своєї діяльності?

Невже реально зміни на краще МУСЯТЬ супроводжуватися КРОВ'Ю? Невже це настільки необхідно? Невже за звички та їхню зміну треба платити таку ціну, непомірно високу ціну? Невже ти / я / він /вона / вони не здатні побачити загрозу за кілька кроків / років наперед і почати мінятися? Історія та приклади з нашого нещодавнього минулого та пекельного сьогодення кажуть «так, мусять. Так, необхідно, так, треба платити кров'ю. Не здатні побачити і почати мінятися».

А ти що скажеш?