«5-10 років, і кров забудеться...»
Що, блядь?
Що забудеться, чия кров забудеться?!
Хто здатен забути (не кажучи вже про «простити») вбивство — не смерть, не загибель, а ВБИВСТВО — близької людини?! Підніміть руки!
Хто говорить про здатність забути кров? Той, хто її не проливав. Хто нікого не оплакував. Хто нікого не ховав. Хто на цій війні втратив не життя близьких людей чи власне здоров'я, а гроші. Хто все життя звик усе навкруги (і себе самого) вимірювати грошима. І гадає, що цими ж грошима стирається і пам'ять, і образа, і горе, і відчуття втрати.
Хуй там.
Спеціально пишу грубо, бо ані Віва, ані Бєня по-нормальному, по-людськи не розуміють. Тут, мабуть, доречніше було б перейти на російську, бо українською вони хріновастенько розуміються. Але це вже якраз не має значення.
Хуй ви вгадали, зелебені.
Сказане вашими ротами будь-якою мовою звучить огидно і проти українських інтересів. Не просто інтересів – проти будь-чого, що можна назвати українським. Окрім ваших незрозуміло чому виданих і навіщо вам потрібних українських паспортів. Точніше – зрозуміло, але до держави «Україна» ваші українські паспорти мало стосуються. Тож, іще раз:
ХУЙ ВИ ВГАДАЛИ.
Немає у вас тих грошей, які змусять забути відчуття, коли ти прокидаєшся і мов наркоман читаєш новини. Коли в новинах із жахом, відчаєм і розпачем бачиш нові втрати. І справа не в кількості — 30, 15, 10, 5 чи 1. Справа в розумінні, що ці Люди (саме з великої літери) вже ніколи й ніде нічого не зможуть зробити з того, що хотіли б. І їхні рідні не отримають від них того, що хотіли. Точніше – ці Люди своїм життям показали, що для них означало слово на букву У, і на що вони пішли заради нього.
І в багато кого – я впевнений! – щось у мисленні, ставленні до тієї самої У та й змінилося. Не в усіх – це сумний факт, але так і є – на багатьох він не вплинув аж ніяк. Але когось змінив назавжди. Шкода, що аж такою ціною, але це вже теж факт.
І ніякі гроші – чуєте, зєлєбєні? Хто там з вас кому пахан і лох, розбирайтесь самі – ніякі гроші не змусять забути відчуття, коли знаходиш ролик, знятий черговим садистом Мільчакових, і ти з абсолютно нелюдською сумішшю надії, огиди, відчаю та жаху вдивляєшся в обгорілі та понівечені трупи НАШИХ бійців, сподіваючись НЕ ВПІЗНАТИ В НИХ ВІТАЛІЯ МАТУСЕВИЧА, на часть якого зараз названо одну з вулиць у рідному місті нинішнього президента!..
НЕМАЄ У СВІТІ ТАКИХ ГРОШЕЙ І ТАКИХ УМОВ, ЯКІ ЗМУСЯТЬ ЦЕ ЗАБУТИ.
Минуло якраз понад 5 років. Скільки ще чекати? Ще 5 років – і точно забудеться?
4 грудня мине 2 роки, як не стало Андрія Кавуна – ще одного криворіжця, ім'я якого президенту нічого не скаже. Так скільки чекати – ще 3 роки чи 7?
Хуй ви вгадали, покидьки.
...
Я боявся цієї миті, коли доведеться вдаватися до аргументу на межі пристойності – спекуляції іменами загиблих знайомих. Так, я не можу назвати Віталія Матусевича, загиблого у 2014, та Андрія Кавуна, загиблого у 2017, своїми друзями. Але вони для мене – не «кров», яка забувається за гроші, не «полеглі з однієї зі сторін», не статистика й не циферки звітів втрат, а Люди. Люди, з якими я жив поруч, як виявилося – мав честь жити поруч. І які за життя заслуговували на повагу, а тим більше – заслуговують на неї зараз.
Повагу і пам'ять.
Це те, що жодний з зєлєбєнів ніколи не відчував до інших людей. Для зєлєбєнів люди – це «слабаки, які віддають борги» або покупці квитків на концерти. Глядачі Слуги, Сватів, покупці та клієнти Привату (тоді ще) та інші «грошові мішки», в які зєлєбєні запустили свої руки.
Тепер ці руки – по лікоть у крові.
Частка цієї крові – також на совісті Віви (проста пірідвіґают ґраніцу), але Бєня перейшов останню межу.
У Віви зараз мало часу: на такі заяви треба реагувати швидко. І знову підкреслю – реагувати прямо: ні, жодних розворотів у бік Росії, ні, жодних грошей від Росії, і т.ін. Жодних «це його окрема думка, це мене не стосується, я не знав...»
Інакше кров буде вже не на їхній совісті.
А на їхніх мордяках.
