В оновленому Правописі-2026 параграф 122 «Звуки [g], [h]» (в словах іншомовного походження), на жаль, залишився без жодних змін, попри всі — здавалося б, очевидні — норми фонетики. «Гекання» панує!
Увага, цитата:
«1. Звук [g] та близькі до нього звуки, позначені на письмі буквою g, звичайно передаємо буквою г (...)
3. У прізвищах та іменах людей звук [g] можна передавати двома способами: через адаптацію до звукового ладу української мови – буквою г і через імітацію іншомовного [g] – буквою ґ (...)
4. Звук [h] передаємо переважно буквою г (...)
5. За традицією в окремих словах, запозичених з європейських та деяких східних мов, [h] і фонетично близькі до нього звуки передаємо буквою х»
Тобто маємо:
(1) надмірне уживання літери г, яка, за цими нормами Правопису, має передавати ДВА різні іншомовні звуки, глухий та дзвінкий (!), і
(2) дискримінацію літери х, яка передає фонетично найближчий до неї глухий [h] «і фонетично близькі до нього звуки» лише «за традицією в окремих словах».
Який сенс у цьому «геканні»?
Почнімо з того, що фонетичного сенсу в цьому точно немає. Адже — ще раз — за приписом Правопису одна літера г передає два іншомовні звуки, дзвінкий [g] «звичайно», а глухий [h] «переважно», натомість літера х, що позначає в український мові глухий звук, найближчий за звучанням до [h] (його фонетичний запис — [х]), застосовується лише як виняток «за традицією».
Чи означає це, що насправді треба скрізь на місці іншомовного [h] вживати літеру х?
Фонетично це було б доцільно. Але мова так не працює. Мова взагалі не розвивається за наказами ("Мова, стій, раз-два!"), у неї є своя інерція, хоча до певної міри і на певний час викривити мову також можливо.
Тому я в жодному не закликаю терміново переписувати з літерою х всі слова іншомовного походження, в яких на місці [h] вже усталилося г, причому часто-густо якраз за прикладом російського написання (гандбол, гербарій, горизонт, гумус). Де усталилося, там хай буде. Але унормовувати цей варіант як основний, виганяючи варіант [h]-х лише в резервацію "традиції", точно не варто.
А тепер згадаймо, звідки насправді взялося це новомодне "гекання".
- ми пишаємося своєю літерою ґ, бо в москалів такої літери немає;
- ми пишаємося своїм звуком [ɦ], позначеним літерою г, бо, знов-таки, в москалів такого звуку немає (примітка: є і погляди, що українська літера г позначає звук, ближчий до [ɣ], або обидва ці звуки, [ɦ] і [ɣ], але для нашого теперішнього міркування це непринципово);
- натомість літерою х ми не пишаємося, бо в москалів є і така літера, і такий звук.
Тому треба:
- запроваджувати літеру ґ якнайширше (адже вона раніше була, тож це святе, відродження традицій);
- відповідно, іншомовне [g] взагалі скрізь передавати як ґ (деякі особливо нарвані фанати "чистоти мови" явочним порядком так і роблять, хоча навіть чинний Правопис цього НЕ рекомендує),
- натомість літеру г максимально увідповіднити до [h], щоб не заважала нашій улюбленій ґ, до того ж це звук [ɦ], яким ми також пишаємося, тому нам байдуже, що він дзвінкий, а [h] глухий;
- а літера х якось обійдеться, бо вона хоч і наша, але ж якимось чином все одно "москальська".
Тобто причина цього "гекання" насправді суто політична: відтворення звуків англійської, німецької та інших мов підкорили головному принципу "аби не так, як вимовляють москалі, а решта байдуже".
Звідси оті дурні "гакери" та "госпіси", а скоро, чого доброго, дійдемо і до "гокеїстів".
Тобто "хакер" нам не ОК, бо і москалі теж пишуть "хакер", натомість "гандбол" нам ОК, хоча й москалі теж пишуть "гандбол", хіба вимовляють дещо інакше.
Але це і є логіка наших радикальних мовних реформаторів — на яку, на жаль, пристала і частина філософів (звідси, наприклад, фонетичний покруч "Г'юм", в якому початковий глухий [h] — транскрипція [hju:m] — штучно "одзвінчили" навіть не перед голосною, а перед йотом).
Що ж роблять упорядники Правопису?
Вони обрали позицію рівно посередині між тим, "як було", і тим, як бажають реформатори, що пишаються літерою ґ і звуком [ɦ]. Тобто: рекомендуємо як основний варіант [h]-г, але й для [g] як основний варіант залишаємо г.
Ну чисто як собака на паркані. Або як ті персонажі анекдоту, які не могли вирішити, чи стругати їм дошки для підлоги в лазні, й зрештою отримали пораду "дошки стругати, але класти струганим донизу".
Як було б фонетично правильно?
Замінити пункти 4 та 5 цього параграфу на пункт 4 в редакції, аналогічній пункту 3:
"Звук [h] можна передавати двома способами: буквою х, задля відтворення глухого звуку найближчим до нього глухим звуком, і буквою г, якщо слова з таким написанням вже усталилися традиційно."
Але де ж там...
