Можна скільки завгодно кепкувати з загарбників, їхньої тупості, архаїчної зброї та економічних проблем. Можна зловтішатися з того, як в Донецьку під рюзькім міром воду для пиття збирають під час дощу на поліетиленову плівку, з того, як підгорає у вати.
Та реалії такі, що цієї ворожої наволочі БАГАТО. Дуже багато. Як тієї сарани, що знищує на своєму шляху все, якими б вмілими руки господаря не були. Бо самими лише працьовитими руками і добрим серцем зло не зупинити ніде і ніколи.
Я не знаю яким чином формально закінчиться ця війна: яким саме договором, на яких умовах, чи вдасться нам відбити кордони 2014 року.
Бо наші успіхи наразі напряму залежить від дого, яку саме дадуть нам наші партнери умовну «рибу», тримаючи у власних руках «вудку».
Біда в тому, що власної «вудки» ми не маємо. Не дуже опікувалися тим, аби зберегти залишки тієї, що була. Навіть допотопної.
Україні потрібна модернізація, починаючи передусім з ментальної. Те, що зараз це почало до багатьох доходити в тилу, коштує комусь іншому життя на фронті, а комусь страшних катувань і смерті на окупованих територіях, втрати житла, рідних. Втрати майбутнього.
Це, вибачте, пиздець яка страшна ціна за безвідповідальність. Ціна інфантильності та байдужості, ціна небажання дивитися правді в очі. Ціна самообману в маніакальному бажанні постійно домальовувати людські риси їбанутій на всю голову почварі, що живе ніби і поруч за спільним кордоном, і одночасно в паралельному вимірі, в якому українці не мають права на фізичне існування. Яка після вбивства і гвалтування господарів пише на стінах розмарадереного і обісраного українського будинка в Гостомелі «кто вам скозал, что ви імєєтє право жить лудшє?»
Росія це не Пушкін, Лєрмонтов чи прости господи Жванєцкій. Справжня Росія — це саме те смердюче і смертельно токсичне лайно, що прилізло в українські Бучу, Гостомель, Ірпінь, Чернігів, Ізюм, Суми, Харків, Маріуполь та інші українські міста.
ІНШОЇ РОСІЇ ФІЗИЧНО НЕ ІСНУЄ. Звикайте до цього, навколо досхочу «наглядново пособія».
Не існує у вашій фантазії жодної підлості, підступності і скотства, яку б не перевершила ця справжня Росія.
Росія не та, що в книжках і на партрєтах.
А та, яка ось дихає смердючим подихом, тягне і дряпає будь-що, до чого здатна дотягнутися своїми брудними лапами, грабує, вбиває, гвалтує дітей на очах батьків і батьків на очах дітей, розстрілює в автомобілях цілі сім'ї, які намагаються евакуюватися, мінує їхні трупи, мінує їхні розграбовані помешкання, і потім по телефону радісно регоче, обговорюючи свої подвиги зі своїми такими ж уїбанами-родичами, відправляючи додоу поштою поцуплені з тіл вбитих прикраси, зубні коронки і дитяче взуття, зняте з щойно вбитих ними українських дітей, а з їхніх квартир — пральні машини, блендери і кавоварки.
Я не буду згадувати про тих в Росії, хто є виключенням з правил. Їх одиниці. І вони — НЕ Росія. Ніколи не були і шансів стати не мають.
БО САМА РОСІЯ СПРИЙМАЄ ЇХ ЯК ХВОРОБУ.
Єдиний шанс українців на збереження себе як народу і країни, це створити власну «вудку». Мати власне виробництво зброї такого ураження, щоб в найвіддаленішому Усть-Залупєнскє на Клязьмє боялися вимовити «Україна» навіть пошепки, щоб до них одразу не прилетіло і не розірвало їх на шматки.
Оця справжня, не книжкова і не парадна Росія розуміє виключно брутальну силу. Ба більше, вона розуміє не загрозу санкцій, а загрозу смерті, і чим буквальніша загроза, тим спокійнішим буде сон наших власних дітей.
Росіян так ВИХОВУВАЛИ СТОЛІТТЯМИ ВЛАСНІ ПРАВИТЕЛІ, і будь-що інше ними сприймається як слабкість.
Повторю те, що вже казав не раз і не два, і не десять. Іншої Росії ніколи не було, нема і не буде.
Якщо ми хочемо жити, ми маємо забезпечити себе засобами для виживання, захисту і НАПАДУ, які не просто відповідають рівню загрози, а створюють значно більшу загрозу для нелюдів.
Компроміси не передбачені ворогом передусім для нас. Будь-яка мирна угода без тотального переозброєння і реорганізації життя з посиленням обороноздатності та спроможності випалювати будь-які рухи запорєбрікової почвари на ЇЇ території ДО того, як вона почне приготування до нападу, призведе до нової війни.
За яку Україні знову доведеться платити власним майбутнім, втрачаючи власних людей.
Іншого шляху у України і українців нема.
