Насмілюся запропонувати версію щодо причин ситуації в США.
Республіканці так вперлися не проти допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню.
Республіканці відбивають потужну атаку демократів на власного республіканського виборця.
Бюджет на допомогу нам, Ізраїлю і Тайваню призначається для виробництва нової зброї та боєприпасів в самих Штатах. Гроші підуть в американську ж оборонку. Це, де-факто, реанімація оборонної промисловості, відновлення виробництв, відкриття заводів їхня модернізація та переоснащення, тощо.
А ще НОВІ РОБОЧІ МІСЦЯ. Багато. Дуже.
Де це має статися? Там, де ці підприємтства завжди були.
В традиційно прихильних до республіканців штатах з консервативними виборцями.
Які за рахунок «допомоги Україні і ко» отримають нову роботу на заводах з гарантованими на кілька років держзамовленнями.
Республіканці сприймають це як однозначний та зухвалий «перехід червоної лінії» демократами, спрямований на пом'якшення рефлексії виборців на наративи трампівської пропаганди та вибиття з-під неї значної частини акцентів та мотивацій.
Це значною мірою пояснює різку зміну позиції тих республіканських лідерів, які досі категорично підтримували Україну, а тут зненацька дали по гальмах, категорично заявивши, що безпека південного кордону на першому місці, а Україна на другому.
Це спроба контратаки з відбивання у демократів власного прихильника, нагадуючи йому про інші, суто внутрішні, фірмові для республіканської пропаганди проблеми США.
По суті демократи вчинили республіканцям цугцванг, коли наслідки згоди GOP надати допомогу Україні автоматом вдарить по її власним виборчим інтересам. У відповідь республіканці різко згуртувалися і вирішили спробувати влаштувати цугцванг демократам, коли згода демократів на заборону надання статусу біженця нелегалам, що потрапили в США через південний кордон, вдарить по настроям виборців демпарітії та Байдена.
В результаті для України утворився ідеальний шторм. За моїми припущеннями, демократи навмисно спровокували створенняцієї ситуації. Це як відкриття площадки для політичних торгів.
За мирного часу було б захопливо і навіть цікаво.
Проте коли Україна платить за це щодня життями своїх людей та втратою власної інфраструктури, то ні. Не цікаво.
З одного боку пекельна огидна потвора, яка хоче нас як не вбити, то максимально скалічити.
З іншого — небезпечні політичні ігрища серед союзників, які зчепилися в боротьбі за владу.
Та і всередині України про єдність не говорить ані влада, ані опозиція. Колгоспні жлоби, наморщивши лоба, сруться з колишніми власними ж весільними фотографами і тамадами, яким поступилися дорогою в політику.
Красіво блядь.
