Складаєтсья враження, що політичний «концентрат» на росії поступово, але неухильно розмивається. Всю «війну» обережно, але свідомо згрібають особисто на путіна та турбо-партіотів, тоді як велика частина істеблішменту десь там в коридорі активно готує власні чемодани.
Це та сама тонка ситуація, коли господарі вечірки починають відчувати, шо гості вже налаштувалися на вихід. Наче всі ще тут, ще грає музика, але слухати застольні теревені господаря залишились лише ті, хто зобов'язаний. Хтось з головних гостей, накинувши на плечі куртку, вже пішов покурити (і там про шось між собою шепочуться), хтось пішов до вбиральні, хтось подзвонити по телефону. Шарудять в коридорі сумками, десь в відчиняють-зачиняють двері, ходять туди-сюди, в кімнаті надміру весело сміються над тупуватими жартами хазяїна та багатозначно переглядаються між собою.
З путіним втрачений очний контакт.
Спічрайтери, схоже, взагалі не переймалися реалістичністю змісту «посланія», просто зібравши на купу головні тези офіційної пропаганди та додавши до них кілька нових-старих погроз та чергову роздачу бабла (але от якраз це не точно).
Але і не про подвиги ж йшлося. Дід розповідав тим, хто змушений був його слухати, шо «єто нє ми». І все. Більше нічого.
І знаєте, чомусь чим більше я спостерігаю оцю тупу показну прихильність до путіна його оточення, оце «вніманіє єво словам», оці кивання головами в залі, тим більше починаю розуміти, що вони вже все вирішили для себе: вони тікатимуть. Фізично вони ще тут, але думками вже давно десь в іншому місці.
Вони вірять, що для них особисто та їхніх дітей ще не все втрачено, і поки у них є якийсь кеш, то існуватимуть і якісь шляхи для зникнення з радарів.
Куди і як тікатимуть — тут кожен сам за себе. Не факт, що вдасться, але вони спробують, і попереду у кожного з них відчайдушний бій за своє особисте життя і власні статки.
Все вони знають і розуміють. Публічно вякають погрозливі меседжі лише тіпочки накшталт медвєдєва, у кого шляхів більше нема.
А решта — ніт, вони не самогубці. Це шахраї-авантюристи, які занадто загралися, проте азартно, до самого кінця віритимуть у можливість зіскочити в останню мить.
Контроль кремля над якими з одного боку ніби посилюється, а в реальності слабшає, і вони це не можуть не відчувати.