Культура під час війни важлива. Гумор дуже важливий, нехай і часом крізь зловтіху чи сльози. Бо це складові інформаційної боротьби з досі дуже сильним в нашому гуманітарному просторі ворогом.
Але я бачив ті «комедії» і комедійні серіали, типу чергового якогось там «весілля» чи «останнього москаля». Не знаю, як кому, а мені дивитися було гидко з двох головних причин: кривляння замість гумору, а замість характерів та особистостей — підполіровані совкові стереотипні образи українців.
І дивлячись на ці кривляння та совкові стереотипи, я починаю розуміти, в чому сила ворога в нашому гуманітарному просторі: у віддзеркаленні оцією всією місцевою продюсерською «творчістю» вигідних ворогу образів українців.
І якщо стендапери та навіть більшість акторів «Ліги сміху» давно відірвалися з «кварталівських» рамок (багато хто навіть оголосив про завершення співробітництва), то «продюсери», які «генерують продукт» (написав мало не наблювавши) так і залишилися на тому ж довоєнному рівні.
Тому ті, «хто відірвався», чомусь не подавалися на державні гранти. Бо більшість з тих хлопців та дівчат або по-справжньому воює на самому нулі без жодних «знижок», як веселий маленький забіяка з великим серцем Вітя Розовий, або волонтерить концертами, як «Ветерани космічних військ», заробляючи гастролями по Україні на транспорт та коптери в промислових масштабах.
Вони не просять у держави грошей. Вони заробляють своєю професією на найнеобхідніше конкретним підрозділам саме тут і сьогодні.
Ситуація насправді доволі прозора: в той час, коли одні заробляють собі ім'я та справжню популярність власною творчістю, реально працюючи на перемогу, інші так і продовжують чатувати на державне бабло заради виробництва чергового фуфла за принципом аби Мінкульт влаштувало, чиновники прозвітували та звітність зійшлася. І прикриваються необхідністю захисту вітчизняного гуманітарного простору.
Там нема мети заробити не те, що на Армію, а навіть на самоокупність в комерційному прокаті. Потрібно лише «підтримати штани» навколобюджетній тусовці.
Бо культурні проєкти тих, хто власними силами і талантом влаштовують концерти на допомогу Армії, як правило, виявляються більш фінансово ефективними, ніж проєкти дерибанщиків бюджетного бабла.
Бо у перших результат залежить від кількості глядачів, які прийдуть на концерт, придбавши квитки. Бо першим (справді — ПЕРШИМ!) треба щоденно ПРАЦЮВАТИ, адже глядач, який теж платить за квиткок власні зароблені гроші, на фуфло не піде.
Спитайте у кінопрокатників українських «бюджетних комедій».
