Останні дні на фоні заяви в.о. командуючого Центральним військовим округом РФ Рустама Міннекаєва про початок другої фази російської спецоперації, яка включає в себе позбавлення України виходу до моря, повного контролю над східними та південними регіонами України, аж до самого самопроголошеного Придністров'я, багато знову заговорили про ризики для Одеси та активну підготовку нападу на Україну зі сторони окупованого РФ Придністров'я.
Знову ж таки, я вкотре підкреслюю, що не є військовим експертом, а спробую максимально корректно сформулювати ризики, які може нести Україні загроза зі сторони Придністров'я та взагалі оцінити реалістичність вищезазначеного сценарію другої фази війни, яка була озвучена вищезазначеним військовим середньої ланки РФ.
Також, необхідно зазначити, що приблизно п'ять років тому, я працював в Одеській області, саме в Подільському (раніше Котовському) районі керівником РДА, а це саме той район, який повністю межує з Придністров'ям, а станція Колбасна та місто Рибниця, де ще з радянських часів сконцентровані численні склади військової техніки та амуніції, знаходились зовсім недалеко від районного центра Подільськ. Багато сказати не можу, в силу певних обмежень секретності, тільки зазначу, що уже тоді військові абсолютно реально оцінювали ризики вторгнення зі сторони Придністров'я і успішно розробляли плани ТРО та навіть проводили відповідні навчання.
І все ж, ключове запитання – чи піде абсолютно контрольоване РФ Придністров'я війною на Україну? Прямої та однозначної відповіді у мене не має… Разом з тим, можу чітко і впевнено сказати, що росіяни знають про цю карту і точно спробують її в якомусь вигляді розіграти в своїх інтересах.
Чи потрібен росіянам сухопутний коридор до Придністров'я – це було б для них звичайно ідеально, але на шляху до пробиття такого коридору стоїть Миколаїв та Одеса! Чи спроможні ЗС РФ на даному етапі війни реалізувати такі амбітні плани, навряд, дуже маловірогідно. Чому ми аналізуємо саме на даному етапі війни, тому що майже за два місяці повномасштабного вторгнення РФ в Україну, багато чого змінилось не тільки на східному та північному флангу нашої оборони, а і настали дійсно суттєві зміни на півдні. Що я маю на увазі? Перш за все, потоплення російського флагмана крейсера «МОСКВА» та отримання Україною S-300.
Чому це так важливо, запитаєте ви, відповідь дуже проста крейсер «МОСКВА» це єдиний військовий корабель який міг ефективно «закривати повітря» своїми системами ПВО "S-300 F", при теоретичній висадці десанту та чорноморському узбережжі, а наші S-300 фактично унеможливили підсилення військових угрупувань Придністров'я через повітряне транспортування техніки та живої сили РФ з окупованого Криму.
Отже, РЕЗЮМУЄМО, на даному етапі війни, майже не можлива висадка морського та повітряного десанту на чорноморське узбережжя та доставка військових вантажів в Придністров'я, хоча на початку війни, коли Україна, ще не мала таких потужних систем ПВО, як S-300, такі сценарії, як активне задіяння військової потуги Придністров'я на південному напрямі (Одеса, Бессарабія), були дуже вірогідні, але РФ зав'язши в боях під Києвом, Черніговом і Сумами і, скоріш за все, втратила ініціативу і наступальний темп.
Вищезазначена друга стадія так-званої спецоперації, можливо, дійсно планувалась приблизно так як зазначив вищезазначений російський військовий, але на самому її початку, або ще навіть до її початку. Якщо подивитись на цю інформацію під даним кутом, то, дійсно, вона може мати певний сенс…
Отже, перша версія, що відбувся банальний «курйоз виконавця», адже, скоріш за все, російський військовослужбовець середньої ланки і дійсно чув про такий другий етап «спецоперації» і озвучив це, не розуміючи, що вище командування РФ первинні військові цілі кампанії давно переглянули, про що говорять заяви самого Путіна та Шойгу. А може бути і другий варіант – це умисна медійна спецоперація Кремля, щоб розпорошити ЗСУ на різні напрямки, в тому числі на напрямок можливого вторгнення зі сторони Придністров'я. І дана версія абсолютно лягає в загальний контекст поточних подій, тому що саме зараз відбувається основний наступ на сході і будь-яке послаблення ЗСУ може мати критичні наслідки для обох сторін.
Також, необхідно згадати, що росіяни уже робили подібний медійний вкид, приблизно два тижні тому, коли майже анонсували доставку техніки, спорядження та солдат в Придністров'я з Криму транспортними літаками, але після жорсткої публічної реакції України, що ці літаки до Придністров'я не долетять і будуть збиті новітніми системами ПВО, анонсовані літаки так і не полетіли…
Чи спроможні ЗС Придністров'я самостійно, без військової підтримки РФ сучасною зброєю та людьми, напасти на Україну – скоріше ні, а ніж так. І зараз поясню чому. Військові склади в Колбасній належним чином не обслуговувались уже багато років, а наявні там найновіші зразки зброї, датуються максимум 80-роками… ЗС Придністров'я складають приблизно п'ять тисяч солдат (публічна інформація), мобілізаційна спроможність, ще максимум 5 тисяч… і що далі? Десять тисяч погано озброєних, не навчених та абсолютно не мотивованих солдат зможуть хоч щось зробити ЗСУ? В цьому є реальні сумніви. Більше того, на кордоні з Придністров'ям уже давно розміщені фортифікаційні споруди та додаткові оборонні редути, а місцева тероборона знає там кожен кущик.
Є, звичайно, невеликі ризики того що росіяни підуть не на Одесу, а спробують пробити собі коридор через Бесарабію з моря, а ЗС Придністров'я з суходолу, але і такий сценарій давно ні для кого не є секретом, а можливі військові втрати агресора при намаганні реалізувати даний сценарій будуть просто катастрофічні і я глибоко переконаний, що своїх військових цілей точно не вирішать.
Єдине, наразі, як РФ, більш-менш ефективно, може використовувати воєнний потенціал підконтрольного Придністров'я – це залучення придністровців до розвідки, можливих диверсій та поточної роботи ДРГ на території України (в тилу). Але і про ці варіанти розвитку подій спецслужби та військові також давно знають і з самого початку повномасштабного вторгнення проводиться цілий ряд необхідних профілактичних заходів направлених на виявлення та знищення ворожих ДРГ.
То чи варто Україні боятися Придністров'я – боятись точно ні, а от остерігатись точно потрібно, адже, як я уже раніше зазначав, РФ буде намагатись реалізувати карту Придністров'я під час цієї військової кампанії майже однозначно!
А от кому потрібно боятись Придністров'я, то це самій Молдові. Адже, РФ зрозумівши безперспективність нападу на Україну армією Придністров'я, може, переорієнтуватись на повалення проєвропейського вектору розвитку країни від Санду. Військова потуга Молдови значно менша за Придністров'я. Тому, з великою вірогідністю, при реалізації такого сценарію, навіть не буде значних бойових дій, а Уряд Молдови та сама Санду просто залишать країну.
Політичні ризики реалізації такого сценарію в Кремлі вважаю досить високими, адже це дійсно можна подати, як значну воєнно-політичну перемогу Путіна. Не даремно ж згадувалось про «обмеження прав російськомовних» в Молдові… На превеликий жаль, «Русский мир» має досить високі позиції в самій Молдові, що вже казати про Придністров'я. Соціологія говорить, що громадяни Молдови в своїх політичних вподобаннях розділені майже навпіл і це може мати для Молдови дуже болючі наслідки.
Зрозумілим є намагання Санду тримати хиткий внутрішній баланс в країні, тим що не підтримала санкції проти РФ та відмовилась продавати Україні літаки та іншу зброю, але РФ такі дипломатичні «прогибання» завжди сприймає однозначно, як слабкість! А якщо політичне керівництво країни проявляє подібну слабкість, РФ, з великою вірогідністю, може цим скористатися.
І не забуваємо, що приблизно 2/3 медійного ринку Молдови – це канали, які мають відверто проросійську позицію, а партія «Соціалістів Республіки Молдова» дуже потужно тримає за собою лівий сегмент електоральних вподобань громадян Молдови, навіть мер столиці, Кишинева, також представник цієї партії…
Отже, війна РФ проти України показала і всі слабкі та сильні сторони наших сусідів. Молдова, на превеликий жаль, так і не змогла стати сильною, повноцінною, незалежною та суверенною державою, оскільки «заморожений конфлікт», який триває ще з 1992 року «заморозився» виключно в інтересах РФ. Адже, саме мешканці та підприємці Придністров'я отримують дешевий газ, а борги, згідно контракту, лягають на Молдову, а потім вироблений товар в Придністров'ї продається на зовнішні ринки під документами Молдови… Схема неперевершена – доходи собі, а видатки «на шию» Молдові! Ось чому так «фанатіють» в Придністров'ї від «русського мира», дуже просто, РФ дає їм заробляти надприбутки за рахунок Молдови! І це «замкнене коло» в Молдові продовжується уже багато років, оскільки з однієї сторони Молдова повністю залежна від російського газу, військово мало що може протиставити Придністров'ю і внутрішня проросійська опозиція в самій Молдові досить сильна та ресурсна…
РФ може розіграти «молдовську карту» в сукупності з незначними військовими просуваннями на сході та півдні Україні, як успішно реалізовану «спецоперацію». Адже, після можливого державного перевороту в Молдові, проросійські колаборанти відкриють настіж двері для базування російської зброї на кордонах з ЄС та НАТО. Шах і мат для Молдови. Сценарій дуже не приємний, не тільки для України, а і для Європи, але теоретично можливий і я маю докласти усіх зусиль щоб запобігти його реалізації, а найкраща превенція – це, звичайно, публічність! Оскільки, перевірена мудрість говорить, що «озвучені плани ворога втрачають половину його сили»!
Маю надію що цей матеріал прочитають в Молдові та відчують реалістичність описаних мною ризиків! Повірте, вельмишановні громадяни Молдови, виїзд вас та ваших сімей в Румунію, точно не збереже Вам державу. За незалежність та суверенітет потрібно боротися, як з внутрішніми ворогами, так і з зовнішніми! За Вас Вашу країну ніхто не врятує – Друзі, будьте мужніми!
Прикладом для Вас може стати впевнена та незламна позиція Президента України Володимира Зеленського, який під час війни став навіть більше ніж президентом, він став Лідером Нації і відстоює інтереси не тільки всієї країни та кожного українця зокрема, а і є останнім форпостом цивілізованого світу у цій складній та кровопролитній війні з російськими агресорами та окупантами!
P.S. Україна зараз відкрила для Молдови безпрецедентне вікно можливостей, адже, уже найближчим часом, Молдова може отримати статус кандидата в члени ЄС. Це, дійсно, може стати переломним моментом для самовизначення та самоідентифікації громадян Молдови.
Чи готові вони боротись за свою країну, чи будуть і надалі задовольнятись напівмирами і постійно шукати дипломатичних рішень, або по-простому просто «прогибатись», у взаємовідносинах з окупантом? Відповіді на ці запитання покаже тільки час, але турбулентність надзвичайна і потрібно пам'ятати, що час зараз також дуже швидкий, а отже і рішення потрібно приймати майже блискавично.
