Замовна хвиля наклепів і маячні проти мене ніяк не вщухне. І вже перетворюється на відвертий тиск і цькування. Кожного дня виходить чергова маячня чергового блогера. Я розцінюю ці дії як брудні технології, які мають очорнити мою репутацію в очах друзів і знайомих, а також мого керівництва. Головна мета – паралізувати мою професійну діяльність. Бо, мабуть, я добряче наступив на хвіст тіньовим дільцям.
Фактично на мене відкрито полювання. Мене хочуть перетворити на маргінала, якого сторонитимуться колеги, вимушено не довіряти керівництво. Насправді це атака не тільки проти мене. Це атака проти державного органу. Бо я керую великим і відповідальним підрозділом, який вираховує та затримує реальних злочинців. Якщо внаслідок дій проти мене я втрачаю можливість ефективно працювати, то страждаю не тільки я. Страждає держава. Бо набагато більше злочинів проти неї залишаються безкарними. Злочинці залишаються на волі і продовжують свою діяльність.
Нешановні замовні блогери! Знайте, що ви берете участь не тільки в атаці проти «дфсника Соляника», якого ви навіть в очі не бачили і нічого не знаєте про нього та його заслуги. Ви берете участь у диверсії проти держави. Деякі з вас цього не розуміють. Але більшість так званих лідерів думок розуміють чудово. І все одно роблять. Бо 20 баксів це завжди 20 баксів, так, Сергій Наумович, Юрій Гаврилечко, Віталій Кулик?
Брудна брехня з ваших ротів ллється безперешкодно та ламає достойним людям життя лише з однієї простої причині. У нас немає дієвого правового механізму, щоб покарати вас за наклеп. Навіть якщо виграти суд, покарання смішне. А ти ще до того ж станеш утискачем «вільної преси». І тому у нас в країні склалася не свобода слова, а свобода лаючих псів.
Все це так, і ви на цьому граєте. Але в мене для вас неприємна новина. Закон чоловічої честі ніхто не скасовував. І ніхто не може заборонити мені поговорити з кожним з вас, Сергій Наумович, Юрій Гаврилечко, Віталій Кулик, по-чоловічому. Що виявилося для вас, як показала дійсність, прикрою несподіванкою. Ви закидали мені, що я, мовляв, кидаю слухавку, коли телефонують журналісти, а виявилося, що її кидаєте ви, щойно чуєте, що на тому кінці «той самий Соляник, начальник святошинсьских оперів». Так, друзяки, виявилося, що не тільки ви можете знаходити особисті номери і дзвонити по ним. Але ж чомусь відразу у вас зникає бажання просто повторити те, що ви там накропали у своїх блогах.
Ви навіть відповісти по телефону не здатні, не кажучи про те, щоб зустрітися і сказати в очі мені, який я клятий корупціонер. Але от я все ж таки хочу з вами зустрітися, незважаючи на відсутність такого бажання у вас. Бо ви про мене писали, і писали тупу маячню і образи, в тому числі і на адресу моєї родини – батька і жінки, хоча я вас про це не просив, і навіть не знав про ваше нікчемне існування. Тож алаверди. Нам варто зустрітися і прояснити питання відповідальності за слова. Якщо ви дуже цього не хочете – у вас ще є така можливість. Просто приберіть лайно, що ви навалили в інтернеті на мою адресу. В іншому разі нашим шляхам судилося перетнутися. І, можливо, трохи несподівано. Тож, ходіть вулицями обертаючись, друзяки – щоб раптом не обісратися.
