Цей фільм безумовно, можна віднести до тих, які докорінно змінюють світогляд, свідомість, сприйняття речей. Його ідеї розходяться хвилями у внутрішньому світі, відбиваючись у вічності. За всі 96 хвилин ми стрімко стаємо свідками і рухаємося по новому шляху, «шляху до дерева життя, що охороняється полум'яним спорудженим мечем».
Реалізація нашої унікальної ходи цим шляхом організовано у формі трьох глибоко і майстерно взаємопов'язаних сюжетних ліній. Матерія ідеї чітко відображається в кожній деталі і кожному слові. Вона глибоко переплітає історії в одну феноменальну філософську концепцію. Музичне оформлення настільки гармонійно контрастує з кінематографічними реаліями, що мимоволі починаєш вірити в те, що у музики теж є колір. Так і починаємо мислити про співвідношення категорій життя і смерті.
Це співвідношення Даррен Аронофскі розкриває крізь взаємодію трьох символічних багатокомпонентних ліній. Ці символічні лінії, а саме життя (Іспанія, Іззі, космічне дерево), смерті (рак, інквізитор, піднесення до Шабальби) і боротьби за життя (конкістадор, лікар-науковець, дослідник), взаємодіють в рамках трьох тимчасових нашарувань (16, 21 і 26 століття) обростаючи складними взаємозалежностями.
Роль об'єднуючої конструкції відіграє книга Іззі, яка зачіпаючи реінкарнаційну тему, описує відстань між життям і новим життям.
Так ми поступово замислюємося про співвідношення не тільки життя і смерті, але і про співвідношення фізичного з духовним, фізичної вічної марнославної втечі від духовності з вічним духовним благоговінням. Кордони стають умовними.
Підсилює емоційне напруження і проблема вибору головного героя, який полягає або в потенційному порятунку Іззі від смерті шляхом продовження експериментів, або в проведенні часу, що залишився, з нею, позбавляючи її від можливої смерті на самоті. Дилема в контексті рак-старіння-смерть глибоко висвітлює любов чоловіка до дружини, яка є для нього ареалом проживання і сенсом існування. Втрата кільця лише підсилює розуміння складності вибору. Спогади про роки спільного життя терзають його і знаходять притулок в характерних намальованих лініях на його руці.
Ідейний посил фільму символізується в рамках історії про створення світу. В основі цієї історії лежить пожертвування першим батьком самого себе заради світу, в якому з його живота виросло дерево життя, тіло стало корінням і дало основу Землі, душа стала небом, а голова туманністю навколо вмираючої зірки, Шабальбою. У Майя Шабальба вважалася потойбічним світом, місцем, де відроджуються душі померлих. Смерть цієї зірки дає життя новим зіркам.
Що ж тоді дерево життя? Це не дерево земного життя, це дерево нового життя, яке йде після смерті, благоговіння після смерті. Тоді ми розуміємо, що мова йде не про фізичне, де плоть — темниця для душі, шкіра і кров — решітки в'язниці, де лише плоть боїться смерті і лише через страждання отримує спасіння душі, дар її звільнення. Це не смерть кричуща. Не смерть, що сперечається. Це гармонія і відчуття цілісності. Смерть тут постає актом творіння нового вічного життя, де усі тіні зникають від ранкового світла, де є тільки звільнення і пробудження.
