Як стало відомо з публічних висновків та повідомлень Мустафа Наєм разом з юристами готує власний законопроект про тимчасомо окуповані території України. І з огляду на вже наявну публічну інформацію можна зробити наступні висновки:

По-перше, помилкове узагальнення. Необхідність постачати воду і електроенергію в Крим пропала внаслідок громадської блокади Криму. Бо щодо Криму громадськість протисла відмову від сприяння окупаційному режиму шляхом надання йому окремих ресурсів. І окупант був змушений забезпечити Крим цими ресурсами. Те саме має статись і на Донбасі. А якщо по логіці законопроекту не має, то тоді логіка що Крим і Донбас варто регулювати одним законом не має жодних підстав.

Помилковою є сама логіка, що лежить в основі концепції законопроекту. На думку Мустафи відновлення постачання води, електроенергії і всього підряд створюють підґрунтя для звільнення окупованих територій. На жаль, повернення цих територій вже не залежить від волі жителів цих територій, а повністю залежить від волі держави-агресора і держави-окупанта, а тому саме посилення тиску на Російську Федерацію має бути головною метою законодавства про окуповані території. В цих умовах будь-яке здешевлення окупації для агресора означає стабілізацію окупаційного режиму.

По-друге, подвійність юридичного трактування. Мустафа Наєм аргументує свою юридичну позицію з приводу закону документом Вейна Джордаша. Мені документ Джордаша сподобався. Він справедливо вказує, що в України нема зобов'язань про які йде мова у законопроекті в сенсі міжнародного гуманітарного права. А от щодо наших зобов'язань у сфері прав людини і практики ЄСПЛ, то вони не є одноманітними і має місце їх вибіркове трактування. Є рішення ЄСПЛ Loizidou v Turkey в якому стверджується, що забезпечення прав людини здійснюється на територіях здійснення ефективного контролю. А є справа Ілашку проти Молдови, що дає нам можливість вживати певні формальні, дипломатичні та інші кроки, щоб уникати відповідальності за порушення наших зобов'язань згідно ЄСПЛ. Не бачу у Джордаша і не згадую з практики ЄСПЛ тлумачення права на воду в сенсі права на життя. Позиція Джордаша логічна в тому, що ми можемо вживати заходів захисту лише певних прав людини, які ми здатні захистити у межах наших можливостей. Тим більше на стр. 16 документу він раціонально згадує справу Моцер проти Молдови, де говориться про «утримання від підтримки режиму сепаратистів». Тому так добре що є міжнародне право, адже воно на стороні окупованої держави, а не держави-окупанта.

По-третє, результат подвійності юридичного трактування. Аналіз фрагментів законопроектів Сироїд та Наєма дозволяє зробити висновок, про їх відмінності. Стаття 5 проекту Наєма вказує, що Україна має вживати усіх заходів з захисту прав людини жителів окупованих територій (п. 5.1), Україна має нести відповідальність за порушення окремих позитивних зобов'язань за порушення прав людини жителів окупованих територій (п. 5.2), Україна має нести відповідальність у міжнародних судах за порушення прав людини і відшкодування збитків на окупованих територій (п. 5.3). Логіка законопроекту Мустафи Наєма полягає в тому, що винуватою за порушення прав людини на окупованих територіях вважається Україна і є спроба встановити додаткові зобов'язання та додаткову відповідальність для України, яких, як я вже довів і на основі документу Джордаша, в України нема. Тобто мова йде про зміщення акцентів і перенесення відповідальності з РФ на Україну, або розмивання відповідальності РФ і конкретизація нашої відповідальності. При тому у законопроекті Наєма чітко не вказується, що саме Російська Федерація є державою-окупантом.

У сукупності такі формулювання наражають Україну на небезпеку відшкодування усіх збитків для жителів окупованих територій, а також створюють умови для проведення місцевих виборів на окупованих територій (адже виборчі права так само підлягають гарантії в контексті положень законопроекту). Крім того, з законопроекту випливає можливість відновлення соціально-економічних виплат (зокрема, пенсій). Відновлення цих виплат є виконанням п. 8 Мінських домовленостей без виконання п. 1-7 цих домовленостей. Це відкриває скриньку Пандори з примусу України до виконання політичної частини Мінських домовленостей (місцеві вибори та особливий статус Донбасу за присутності російськ військ та зброї). У свою чергу у законопроекті Оксани Сироїд все чітко і зрозуміло: Україна має в межах можливостей захищати права людини, а усю відповідальність за порушення покладаються на РФ як державу-окупанта.