«Хмарний атлас»: крапля проти океанічної системи
Не можна не помітити унікальне естетичне задоволення від зйомок різного роду і неймовірної краси пейзажів, що було посилено блискуче підібраною музикою, особливо головної мелодії Секстет Хмарний Атлас. Думаю, що цей фільм кращий розвиток на даний момент реінкарнаційної теорії, якісніше «Неспокійної Анни» Х. Медема. Основна заслуга в розкритті цієї частини фільму належить титанічній багаторольовій роботі акторів, особливо Т. Хенкса і Х. Беррі, які змогли втілити у фільмі настільки різні ззовні і внутрішньо персонажі.
Але головну свою оцінку фільм заслуговує за своє ідейне наповнення і мотивуюче послання. Особливої уваги в ньому заслуговує протестний революціонізм. У реаліях сьогоднішнього дня ми стаємо свідками прагнення урядів держав до повного підпорядкування своїх власних народів шляхом постійного обмеження існуючого обсягу прав і свобод шляхом здійснення законодавчих «реформ», прямих і непрямих політичних і економічних репресій. Ми стаємо свідками нашої повної нездатності протистояти системі, ситуації. Ця система не тільки система організації відносин між державами або державного управління, а й організація життя окремої особистості. Вона викликає протест розуму в рамках його свободи, протест проти системи. Саме це розуміється у фільмі як умовність подолання перешкод, і можливість краплі, як частини океану, змінити своїми діями весь океан, як організовану систему. Хоч і надії на зміни малі, але вони як блохи, від яких важко позбутися.
Кожна наша думка і дія творять наше майбутнє і буде творити майбутнє після нас. Ніколи не можна стверджувати, що наші думки або слова зникнуть в порожнечі. Ніколи не можна стверджувати, що наші дії зникнуть в порожнечі. Будь-які наші думки або дії мають велике значення для людей навколо, тому що вони впливають на їх думки, що є початком їх дій.
Наші дії не змінять вчора, але вони можуть змінити завтра. Бо все у світі нескінченно пов'язано. Нашій безвідповідальності є межі, тому що ми ще маємо можливість це змінити проживши життя по-іншому. Ми маємо в собі нескінченну енергію і потенціал. Ми маємо можливість не стояти на одному місці, а рухатися вгору по спіралях нашого інтелектуального, фізичного або духовного розвитку. Ми можемо отримати необхідний рівень особистої свободи свідомості та креативної та творчої боротьби за кращу долю людства.
«Знедолені» Т. Хупера, «Ні» П. Ларрейна та «Ханна Арендт» М. ф. Тротти: протестний революціонізм – другий акт
Ці три фільми стали досить природним продовженням ідей фільми «Хмарний атлас». Дуже дивним у цьому контексті виглядає факт, коли питання масового народного протесту, трансформації соціально-економічних та політичних систем набуває особливого значення у світ протягом одного року виходить декілька фільмів, що несуть у собі відповідні ідеології протесту проти державної влади. Тут спадає на думку і вчення К. Маркса про структури суспільства, а саме співвідношення базису та надбудови. А чи не є запропоновані режисерами фільми (складова поняття надбудови, як культурного явища) закономірною реакцією на зміни системи, що все більше лунають на вулицях Мадрида, Лісабона, Нікосії, Риму та Афін, у ряді держав Північної Америки, Азії та Близького Сходу? Запропоновані шедеври чітко контрастують з відповідними тенденціями розвитку людства загалом та його свідомості. І не має значення чи це революційні рухи у дореволюційній чи постреволюційній Франції 18-19 століть, де так символічно виглядає герой роману-епопеї В. Гюго Жавер, який уособлює у собі усі негативні сторони несправедливості державної влади, діяльності правоохоронних органів та закону у цілому. Безумовно, що фільм, який розповідає історію бурхливих десятиліть і трансформацій доль, що пронизані позачасовими нитками ідей любові, свободи, релігії, боротьби добра та зла, що доповнені неймовірно гарними зйомками, кадрами, костюмами, загорнуті за допомогою геніальної гри акторів Х. Джекмана, Р. Кроу та Е. Хетеуей у форму безкінечної пісні, що лине через віки у вічність проникаючи у серця та розуми. Ми стаємо свідками неймовірної еволюції, яку пройшов Т. Хупер як режисер з часів свого останнього фільму «Король говорить». Проведена геніальна робота над адаптацією, над аранжуванням, над композицією, над структурною побудовою картини.
Інші два фільми другої хвилі протестного революціонізму звернені до різних тем, але у одному напрямку. Фільм «Ні» П. Ларрейна з Г. Г. Берналем у головній ролі розкриває нам історичні особливості періоду проведення референдуму 1987 року про відхід від влади диктатора А. Піночета. Структурна побудова картини дозволяє глядачеві сконцентрувати свою увагу на періоді, коли чилійська опозиція того часу, мали лише близького одного місяця, а точніше 15 хвилин ефірного часу на чилійському телебаченні на день, щоб пояснити чому принципи свободи, демократії у її нормальному розумінні краще за диктаторський режим, який був збудований Піночетом. Змагання ідей, що здійснюється на полі змагань піар-команд переростає у дещо більше, ніж вибір державної влади на певний час, бо тут громадяни Чилі кажучи «Так» або «Ні» обрали для країни і себе майбутню модель економічного, політичного та культурного існування. Вони обрали щастя як політичну концепцію на противагу крові уніформи.
Щодо«Ханни Арендт» М. ф. Тротти, то фільм геніально змальовує особистість німецько-єврейського суспільного діяча, політолога та філософа поруч з тим змальовуючи філософські дилеми та роздуми, що виникли в Х. Арендт при написанні матеріалів про суд над одним з організаторів Холокосту А. Ейхманом. Будучи абсолютно «заангажованою» у ситуацію Х. Арендт висуває світові своє тлумачення як самої сутності судового процесу, так і фундаментальної природи зла та егоїзму, спроби фашистів довести «непотрібність людини як людини», феномену «банальності зла», що випливає з небажання людини стати особистістю, з небажання мислити, нелюдськості закону та наказу, совісті і боргу, відповідальності і бажання піддатися «спокусі бути людиною».
