За спробу організації штучного Майдану Порошенко, як виявилось, ризикував отримати яйцем. Не тільки за нерозуміння того, що Майдан не може бути штучним, а й за те, що не можна дискредитувати «антимінські» акції своєю присутністю. Автор капітуляції проти капітуляції? Це знущання над країною. І це одна з причин того, чому на акції було так мало людей, чому там не було Тимошенко і Вакарчука, чому там не було багатьох патріотичних середовищ. Мало хто хоче брати участь у недержавницькому «розхитуванні човна» у корупційних та приватних інтересах збанкрутілих старих політиків. Тим більше, важливий «траншовий» сигнал підтримки Зе від Заходу надіслав МВФ.
Нагадаю, що написав, підписав і пролобіював Порошенко у Мінську-1, Мінську-2 та законі про «особливий статус Донбасу». По-перше, проведення місцевих виборів на Донбасі та прописування постійного «особливого статусу Донбасу» в Конституції ДО відновлення контролю над державним кордоном України і ДО виведення російських військ з Донбасу. Спробу Порошенка це протягнути через парламент з виключеним табло зупинила граната і загибель Нацгвардійців. По-друге, легалізацію для так званих «ЛДНР» через «органи влади, правоохоронні органи, суди, народну міліцію» з їх погодженням окупантами; конфедеративне «транскордонне співробітництво з регіонами РФ» з можливістю укладення для державних органів угод з владою РФ. Окрім того, загальну амністію «учасників усіх „подій“ на території Донбасу; регіональне домінування на території Донбасу російської мови; обов'язок держави на надання соціально-економічної підтримки окупованим територіям і відміни державної блокади окупованих територій.
Порошенко, Парубій і інші учасники попередньої влади перейшли усі можливі „червоні лінії“ ще до того як Зеленський задумався над потенційним походом у політику. І якщо Зеленський стрибне з „капітулянтського трампліну“ екс-президента, то він отримує аналогічні звинувачення і докори. Переживати за підсумки сьогоднішньої зустрічі – нормально. Послаблювати і так складну та програшну позицію нашої делегації – це шкодити власній країні. В команді „свинарчуків“ оголосять будь-який результат „Нормандської зустрічі“ зрадою і капітуляцією, а тому важливо виважено її проаналізувати без „п'ятих-прямих“.
Яким є найбільш вірогідний результат „Норманді“ від 9 грудня?
За підсумками зустрічі можливо буде підписаний документ. Цей документ не буде мати обов'язкового характеру, бо можливо набуде форми комюніке, політичної резолюції чи спільної заяви. При цьому, видається, що Зе не підпише „капітулянтський документ“. У сьогоднішньому папірці можуть міститись:
По-перше, загальні фрази про підтримку „Мінського процесу та мирного врегулювання“ та про схвалення обміну полоненими, підтвердження „формули Штайнмаєра“, розведення сил у Золотому та Петрівському, побудови моста у Станиці Луганській, повернення захоплених Росією кораблів.
По-друге, також там може міститись фраза про відновлення роботи на рівні експертів над етапністю „Дорожньої карти втілення Мінських домовленостей“, а також про декілька найближчих кроків: „новорічне припинення вогню“, розведення сил на нових ділянках фронту, черговий обмін полоненими, продовження дії закону про „особливий статус Донбасу“, відновлення економічної інтеграції з Донбасом та скасування торгівельної блокади, варіанти фінансового забезпечення проектів з відновлення Донбасу. Тобто може бути „домовленість домовлятись“ та „тактика малих кроків до миру“, адже ми в точці часткового замороження. Раніше вважалось, що тут може бути згадана досягнута „газова домовленість“, але як стало відомо ця тема буде головною на двосторонній зустрічі Зеленського-Путіна, що відбудеться вже після самої „Нормандської зустрічі“, а, отже, прямо не вплине на основні переговори.
Що буде найскладнішим і щодо чого навряд будуть компроміси? Розмови біля меж „червоних ліній“. Мова про модальності проведення місцевих виборів на всій території Україні, елементи конституційної реформи з „особливим статусом“, зміну тексту закону про „особливий статус“, спроби України пересунути безпекові пункти вище політичних, спроби Кремля змусити Україну до прямого діалогу з окупантами Донбасу та обговорення ідеї про зміни формули представництва Донбасу в ТКГ Мінська, питання Криму. Також складними темами з роллю „третьої сторони“, зокрема, міжнародний контроль за кордоном, доступ до окупованих територій змішаної „муніципальної варти“ включно з гуманітарним компонентом, введення миротворчих сил міжнародних організацій.
Відсутність принципових домовленостей буде непоганим результатом, бо ми знаходимось у „Мінському капкані“ Порошенка та в програшних міжнародних позиціях. Єдиним плюсом тут стала новину про транш МВФ, що посилює нашу позицію. Тому формальну домовленість з декількома несуттєвими кроками можна буде сприйняти як хорошу новину. Аби не гірше. Залишається сподіватись.
В залежності від підсумків „Норманді“ нас очікують декілька сценаріїв розвитку внутрішньополітичної ситуації в Україні.
У випадку укладення токсичного компромісу нас очікує Майдан, або всеукраїнський референдум про підтвердження чи відхилення токсичного компромісу, або дострокові президентські/парламентські вибори про підтвердження чи відхилення токсичного компромісу. Майдан може розвиватись поступово і початись з демаршів обласних рад про „капітуляції“, відставок голів ОДА, „блокувань“ у парламенті, інших регіональних та центральних процесів і плавно перейти на вулицю, якщо влада буде налаштована протискати елементи досягнутого негативного компромісу через український парламент та уряд. В таких умовах 300 і можливо навіть 226 голосів за рішення влада не збере.
У випадку укладення формального несуттєвого компромісу нас очікують політичні коливання та окремі протестні акції, але у владі буде status quo. Поруч з тим, на рівні з місцевими виборами можуть відбутись і дострокові парламентські.
У випадку укладення фантастичного та позитивного компромісу відбудеться маргіналізація Порошенка та Ко та посилення влади Зеленського та Ко.
Підсумки „Нормандської зустрічі“ 9 грудня.
По-перше, мій прогноз справдився на 90%. Не спрогнозував домовленість про розмінування, пункти пропуску, „нічне“ ОБСЄ, не справдились побоювання щодо зняття торгівельної та соціальної блокади з Донбасу. Загальні фрази спільного комюніке, домовленості про обмін, припинення вогню, розведення сил, „формулу Штайнмаєра“, продовження дії закону про „особливий статус“, відновлення роботи на рівні радників протягом 4 місяців над політичним врегулюванням, „домовленість домовлятись“ та „тактику малих кроків до миру“ чітко спрогнозував, як і відсутність домовленостей щодо Конституції, виборів та кордону і будь-якої капітуляції. Що є черговим підтвердженням того, що читати і дослухатись варто до реальних політичних експертів, а не до недостатньо обізнаних крикунів, політичних маніпулянтів чи „порохоботів“.
По-друге, недосвідчений комік Зеленський виявився більш стійким, принциповим та патріотичним, аніж досвідчений дипломат та стратег Порошенко. І це визнала протестна акція на Банковій, що позначила відсутність переходу „червоних ліній“ та поступок. Зеленський особисто позначив, що Крим і Донбас – це Україна; що безпека має передувати політиці і в контексті контролю над кордоном, і в контексті виведення російських військ; що ніякої федералізації бути не може; що ніякого вето на курс країни в ЄС та НАТО бути не може.
„Нормандська зустріч“ однозначно стала перемогою для Зеленського, адже всі міжнародні умови грали проти нього і відсутність токсичного компромісу під тиском Путіна та Європи є великим надбанням. На словах Зеленському вдалось досягти декількох незначних, але важливих поступок від Путіна, але все залежатиме від того, чи буде їх реальне виконання. Окрім того, Зеленський не піддався на „газовий шантаж“ і зберіг сильні переговірні позиції України у цьому питанні, не поступившись нашими „козирами“. Що дуже важливо президент України не просто підняв тему ревізії капітулянтського Мінська, але й отримав підтримку від Меркель, яка заявила, що текст „порошенківських“ Мінських потребує уточнення.
У свою чергу, Путіну не вдалось отримати нічого принципового нового. Путін вже давно мав і Мінськ-2 за авторством Порошенка, і закон про „особливий статус“, який роками лобіювала „БПП“, і як заявила Меркель „формулу Штайнмаєра“ також, що давно обговорювалась з Порошенком. Як наслідок, очікування Путіна від зустрічі не справдились, а в ході власного виступу він подякував за прогрес у переговорах Меркель та Макрону, але спеціально не згадував Зеленського. Путін позначив усі свої „хотєлки“, на які принципово не пішов Зеленський. Зеленський у відповідь „вколов“ Путіна, що кораблі нам повернули не повністю.
На цьому фоні, дипломатичні „здобутки“ Порошенка виглядають не просто ніяк, як пустий політичний піар, а й злочинно, як зрадливі акти проти інтересів української держави. Відчувається антидержавне розчарування серед прихильників Порошенка, що аж ніби бажали капітулянської поразки і Зеленському, і країні в інтересах власного патрона. На щастя, Зеленський їх розчарував і подарував країні надію на збереження ключових національних інтересів.
В „Європейській солідарності“ і „Голосі“ не захотіли похвалити Зеленського за „Нормандію“. Заявити що Зеленському вдалось не лише оминути навіть міні-капітуляції, але у вибити декілька невеличких прогрес-пунктів. При тому, за що покритикувати фінальне комюніке вони не знайшли, а тому видали сумнівний набір букв з незрозумілим змістом.
А що там рядові прихильники? Знайшли до чого вчепитись? Не дивився там десь Зеленський на Путіна надто ніжно? Чи може руку не надто сильно тиснув? Навіть вилку в око не встромив? Чим там ще нагрішив?
Більш позитивна, а не негативна оцінка підсумків „Нормандської зустрічі“ зовсім не означає підтримки будь-яких пунктів нових домовленостей. Це лише означає, що у рамці-спадку від Порошенка у вигляді двох „Мінських“, діючого закону про „особливий статус“ і словесного погодження „формули Штайнмаєра“ на „Норманді“ ми отримали компроміс, що значно перевершив усі негативні очікування. Ми могли отримати явний перехід усіх „червоних ліній“, колективний примус до Зеленського щодо втілення всього спадку ексів. Поруч з тим, ми отримали декілька позитивних моментів як домовленості про припинення вогню, розмінування, обмін полоненими, пункти пропуску, „нічне“ ОБСЄ. І якщо Росія не виконає хоча б один з цих пунктів, то не фундаментальні, але негативні компромісики, на які пішли ми, не треба і не можна виконувати.
Що у „Норманді 9 грудня“ є негативним та проти чого я буду і далі послідовно виступати? Проти подарунків Зеленському з минулого. По-перше, закону про „особливий статус“, який в „Слузі народу“ пропонують продовжувати вже завтра. По-друге, „формули Штайнмаєра“, що фіксує постійний характер „особливого статусу“ без урахування безпекових вимог. По-третє, будь-яких посилань та згадок про токсичні і антидержавні „порошенківські Мінські“.
В складних міжнародних умовах і в капітулянтській рамці від попередньої влади Зеленський досяг менше, аніж хотілося б, але значно більше, аніж він міг і аніж ми очікували. Ці складні умови змушують розуміти деякі негативні позиції і деякі негативні рішення команди Зеленського, але це не змусить мене їх підтримувати. Такий підхід був в оцінках дій Порошенка. Діяти він буде і щодо Зеленського.
Думаю, що формально і дії Турчинова, і дії Порошенко, і дії Зеленського можуть підпадати під визначення злочину „Державна зрада“. У різному обсязі.Тому що жоден з них не виконав передбачений Конституцією і законом України „Про оборону“ алгоритм реакції на збройну агресію Росії та Путіна.Вже не кажу про пакет необхідних з першого дня агресії оборонних рішень у вигляді введення воєнного стану; стрімкого реформування та фінансування обороноздатності з викоріненням корупції; припинення дипломатичних, торгівельних та міграційних відносин з окупантами; розриву пакету двосторонніх договорів з агресором; арешту активів агресора на території країни; прийняття та застосування законодавства про колаборантів;ініціювання усіх без виключення міжнародних процедур проти агресора у міжнародних судах та організаціях; запровадження повного пакету антиросійських санкцій та контрзаходів.
Нова влада очевидно гальмує, або з якихось причин притримує процесуальні документи щодо Порошенка. Підозру проти екс-президента новий голова ГПУ так і не підписав. Влада покриває екс-президента системно чи тримає відповідні рішення для відволікання увагу суспільства у майбутньому? Якщо в Зеленського хочуть позбавляти Порошенка недоторканності, то хай роблять це у звичайний парламентський день. Нема чого вводити в оману українців і ставити ці питання в один день чи з голосуванням про „особливий статус“ чи про ринок землі. Заслужені „посадки“ – це справа верховенства права, а не ситуативного піару та ситуативних договорняків та торгів між старими і ніби-то новими. І мова не лише про „посадки“, але й про збереження схем та людей з екс-влади на посадах.
Після небезпечного 9 грудня нас очікує небезпечне 19 грудня. Саме в цей день суд буде розглядати рішення щодо законності націоналізації „Привату“. Тому до цього часу варто би б виконати умову МВФ щодо прийняття спеціального закону, що заборонить повернення „Привату“ колишнім власникам. Це корисно і Зеленському, і Україні. Незадоволеним, на щастя, буде лише Коломойський.
Не дарма кажуть, що в росіян одна з головних проблем – це дурні.
Спочатку вони як і Netflix купляють в міжнародного дистриб'ютора, шведської компанії Eccho rights серіал „Слуги народу“ з Зеленським. Ніби-то в якості операції з дискредитації президента України. Хоча зрозуміло, що для режиму Путіна це небезпечний контент через десакралізацію влади та інші моменти. Це розуміли в Білорусі, що також раніше швидко зняли серіал з трансляцій. Після того, як половина росіян завдяки своєму ж телебаченню чує і бачить, що Путін – Хубло, серіал під тиском Кремля одразу ж знімають з ефіру.
Що у підсумку? Вдала інформаційна самодиверсія проти агресора. Який перехитрив сам себе і показав половині країні, що він Хубло. І після зняття з ефіру перегляди серіалу в Росії лише збільшаться. І певний ефект буде.
P.S. На фоні подразнені порохоприхильники. Другу зраду за тиждень відібрали.
Відносини між Зе і Коломойським поступово продовжують перетворюватись з статусу „все складно“ на статус „розлучення, окремі дивани“. Деякі навіть починають порівнювати Коломойського з „своїм, але проблемним гемороєм“.
Поки що, політику Офісу Зеленського щодо Коломойського можна поділити на дві частини. Перша – це „державний“ сектор. Тут є блокада інтересів Коломойського і яскраве тому свідчення ситуація навколо „Приватбанку“ та вже поданий законопроект про заборону його повернення колишнім власникам. Ситуація з НБУ та приватизацією тут же. Це є і наслідок тиску Заходу/МВФ, і бажання Зеленського бути незалежним від олігарха реально та інформаційно. Тому так мало кадрових призначень є вигідними власнику '1+1', уряд все більше контрольований Пінчуком, а Богдан з „напівпровідника“ поступово стає „стіною“. Цим пояснюється деколи неадекватна, істерична і розгублена медійна активність Ігоря Валерійовича. Він намагається створити ілюзорне враження що Зе рухається по його стратегії і його курсом. Він пропонує себе в якості посередника, намагається торгувати не завжди реальним впливом і такий шантаж має зворотній ефект та ще більше маргіналізує, послаблює перспективи його Зе-співпраці. Вже не кажучи про Захід, де його свіже Коло-інтерв'ю було сприйнято як хамство. І Зеленський змушений дистанціюватись. І всі в країні за це.
Друга частина – це „приватний“ сектор. Тут Коломойським раз за разом отримує багато „солодких подарунків“, зокрема, електроенергетичні закупівельні преференції, контроль за „Центренерго“, деякі закупівельні потоки в державних підприємствах як „Укрзалізниця“ чи держорганах як Міноборони чи Нацполіції. Це вдячність за роль Коломойського під час президентських виборів, плата за стримування від опозиційної поведінки '1+1', Авакова та контрольованих олігархом народних депутатів, яких біля 50-60. В Зеленського знають, що якщо Коломойського загнати в кут, то він почне боляче „кусатись“. Хоч і його інструменти обмежені, шкоди він може нанести більш ніж достатньо. Розрив з Зе може бути не лише гучним, але й тектонічним для президента.
Партії Зеленського, Медведчука, Порошенка, а також група Коломойського разом продовжили дію закону про „особливий статус“ Донбасу.
По-перше, цей закон є абсурдним. У прикінцевих положенням відзначається, що він вступає в дію після місцевих виборів від 7 грудня 2014 року (п. 2). І те що його роками продовжували „БПП“ і „Народний фронт“ виглядає як множення абсурду.
По-друге, цей закон містить у собі майже усі „червоні лінії“, є бомбою сповільненої дії і в сукупності є загрозою для суверенітету України. Сьогодні знову розповідали мантри про його технічність і неможливість його виконати та тому виникає логічне питання: Навіщо брати на себе весь цей токсичний пакет зобов'язань, якщо в тому нема жодної перспективи? Тобто, це омана.
У „Європейській солідарності“ голосували за цей закон, бо це їх послідовна позиція і фактично їх напрацювання-спадок. В „Слузі народу“ та „групі Коломойського“ голосували за цей закон, бо це одна з негативних сторін-вимог „Нормандської зустрічі“ 9 грудня. У Медведчука голосували, бо їх цей закон, як і агресора цілком влаштовує. В „Батьківщині“ і „Голосі“ не голосували, хоча у партія Вакарчука є люди, що виправдовували цей закон у попередні роки. У підсумку небезпечне „мінне поле“ цього закону далі буде нам загрожувати, а обіцяне від Зеленського редагування закону і близько не видно.
Продовження та посилення санкцій проти Росії і Путіна – один з побічних продуктів-наслідків „Нормандської зустрічі“ 9 грудня.
Напередодні „Норманді“ Росія робила все можливе, щоб зірвати зустріч і виставити винною у цьому Україну. Так закладалась основа в спроби послабити антиросійські санкції. Зустріч пройша і вкотре продемонструвала, що Путін не прагне ніякого миру. Українська сторона приїхала не лише з важкими здобутками останнього періоду, але й з купою ревізійних пропозицій щодо Донбасу. Зеленський протягом місяців був впертим у створенні умов для миру. В Путіна ж зайняли деструктивну позицію та цим поховали плани щодо санкцій. Україна на відміну від Росії продемонструвала перемовиноздатність.
Напередодні „Норманді“ агресор отримав великі олімпійсько-спортивні санкції, що є великим ударом по престижу РФ та фінансам її спорту. Європейська рада продовжити антиросійські санкції ще на 6 місяців. В США завершений перший з трьох етапів запровадження історичних і надважливих санкцій проти „Північного потоку-2“, що дуже посилює енергетичні позиції України у „газовій війні“ з РФ. А компанія-оператор газопроводу „Північний потік-2“ ще й нам на руку повідомила про затримки із завершенням спорудження газогону. Це дуже важливі інструменти, який Путіну не вдалось забрати в України. Протягом останніх днів він зазнав декілька зовнішньополітичних поразок, до яких окрім згаданих можна віднести провал переговорів з Білоруссю, резолюцію ГА ООН щодо Криму.
