Фото: Детектор медіа
Можна сміливо підводити проміжні підсумки терористичної і тупої операції особливо для Лукашенка з злочину проти літака та захоплення Протасевича.
По-перше, остаточно добито крихітні шматочки залишків міжнародного авторитету та іміджу Білорусі та Лукашенка. Таке перетворення на державу-ізгоя та державу під блокадою остаточно ставить Лукашенка у повну залежність від Путіна, дарує РФ контроль над Білоруссю ще меншою ціною. Після усіх обмежень реальним президентом Білорусі стає Путін, а Лукашенко з огляду на його заяви про Донбас та пункти вакцинації Спутніком-V на кордонах з Україною понижений у статусі та посаді. Лукашенко схоже виграв кастинг на позицію представника РФ в Україні, Медведчука. Самопроголошений президент Білорусі заслужив звання міжнародного злочинця і брехуна, заяви якого спростували навіть у ХАМАС. Провальна і злобна операція спецслужб країн-диктаторів знову заграла фарбами «любителів британських шпилів» та отруєнням синіх трусів Навального. Прикре «картопляно-геополітичне самогубство» недопрезидента географічно європейської країни.
По-друге, ціною захоплення одного журналіста буде знищення авіа-галузі Білорусі, зокрема, імовірне банкрутство держпідприємств та аеропортів, втрата роботи десятками тисяч білорусів. Окрім того, Білорусь втратить можливість отримати мільярди кредитів від ЄС, втрачено мільярди інвестицій у нові проекти, Білорусь вигнали з Європейської спілки мовлення. Через санкції серйозний удар буде нанесений по позиціям білоруського експорту, а також торгівлі через часткову втрату ринків ЄС та ринку України. Це означає, що лише російські кредити та фінансова допомога можуть врятувати «вусатого диктатора» від повного банкрутства. Тому він так швидко разом з сином полетів на зустріч з Путіним, щоб клянчити чергову грошову допомогу на виживання.
По-третє, у найбільшому програші буде білоруський народ. Поки диктатори сидять у своїх палацах люди втрачатимуть роботу, засоби до існування та свободу. Репресії з закриття ЗМІ (розгром Tut.by та студії Белсат), масових арештів журналістів (за травень сім осіб), розбудови таборів для політв'язнів з практикою жовтих пов'язок (через інформацію про що імовірно був вбитий Вітольд Ашурок), посадки за футболку з «лукою» триватимуть. Білорусь також може послідувати прикладу РФ і почати карно переслідувати мультики, або послідувати прикладу Туркменістану і заставити усіх чиновників поголитись наголо. Випаровуючи океани свободи вони лізуть на «електричні стільці» історії.
P.S. Відповіддю на це мають бути лише шквальні санкції проти Білорусі та РФ. Усіх видів. Включно з детальним розслідуванням білоруських та російських слідів злочинів режимів по усьому світу, включно з справою Шеремета.
У справі Стерненка українське кривосуддя та Офіс президента прогнулись під вагою розмальованих та дуже розпіарених дверей.
Побоююсь, що любителі засмічувати планету «кульочками» можуть об'єднатись і повстати проти прийнятого вчора закону. Це ж який удар по міцних совкових світоглядних стереотипах, архаїці, традиціях, впертості. Щоб не було по магазинах криків «а куди я маю запхати овочі/фрукти», «це політичні репресії проти простого народу», «це змова транснаціональної мафії еко-торб».
Якийсь дуже складний шлях люди обирають до своїх цілей. Мова про Дніпропетровщину і спробу «відновити структури СРСР».
Щоб опинитись в СРСР у 21 столітті достатньо просто емігрувати до РФ чи Білорусі. Якщо без переїзду, то достатньо буде викинути з холодильника майже усі продукти аж до дефіциту і стояти по півдня у штучних чергах, позбутись усіх сучасних технологій та пристроїв, влаштувати якийсь імпровізований трудовий табір для незгодних, включити атмосферу брехні та сірості, організувати поклоніння якомусь з відомих катів чи ідеологів тоталітарного режиму.
РНБО має ввести санкції проти законів економіки. А то стільки гучного, глобального і корисного робить влада, а люди як завжди у своїх гаманцях та кишенях того не відчувають. 60% вважають економічну ситуацію країни поганою.
Лукашенко має бути включений до книги рекордів Гіннеса. Бо лише недопрезидент Білорусі зміг за такий короткий час за свої політично-інтимно-криваво-садистські послуги на яхті Путіна заробитиаж 500 мільйонів $.
Зрозуміло, що це за любов до радянських тоталітарних та репресивних практик, штучне утримання Білорусі у в'язниці минулого, реалізацію спільних спецоперацій як з літаком та Протасевичем. Але ці гроші Путіна не лише за минуле, але й на майбутнє. За неадекватні заяви та ініціативи щодо України, підтримку окупаційних адміністрацій Кремля на Донбасі, продовження масового безумства посадництва і судилища, вбивств і катувань білорусів, перетворення законів на насмішки, перетворення країни на лякало, «чорну діру», болото беззмістовності, ареал єдиномислення, мракобісся. Лише за декілька днів у Білорусі політв'язень спробував перерізати собі горло в суді, а мешканці Мінська світить 2 роки за відмову здавати квартиру помічниці прокурора.
Головні висновки з президентського законопроекту про олігархів.
По-перше, краще хоч якісь обмеження для олігархів, аніж їх повна відсутність. У цьому сенсі початок публічної дискусії про законодавчі рамки для олігархів – це важливий етап. Але ще краще сильний та жорсткий антиолігархічний закон, аніж слабка усічена версія основою якої є політично-піарні прагнення. Краще зміцнити Антимонопольний комітет і реалізувати відповідальність згідно Кримінального кодексу України, аніж вносити закони, які можна обходити, або ігнорувати.
По-друге, головною метою документу є те, що він має стати частиною нової Зе-політики, яка передбачає збільшення політичного впливу Офісу президента та посилення президентських перспектив Зеленського, адже деолігархізація популярна не лише у народі, але й у Вашингтоні з Брюсселем.
Саме тому законопроект дією на 10 років передбачає подряпування олігархів, діалог з ними з позиції сили, містить прагнення до визнання олігархами легітимності щодо другого президентського терміну. Зеленський намагається обнулити невдачі попередніх двох років та робить піарний крок, який є запрошенням до переговорів, який не передбачає ліквідацію олігархату чи хоча б тотальну боротьбу з олігархатом. Це може бути хіба другий крок на додачу до законопроектів, процесуальних дій, кадрових рішень, що були останнім часом і частково спрямовані проти олігархів. Такі собі «предварительные ласки».
По-третє, законопроект має концептуальні та юридичні вади, а тому має бути вдосконалений та посилений. Окрім незрозумілих «представників олігархів» прописані критерії для включення осіб до реєстру олігархів надто розмиті.
Олігархи можуть апелювати, що не підходять під критерій участі у політичному житті, бо вони здійснюють свій вплив не через перебування на офіційних посадах у партіях чи фінансуючи їх через підставних осіб, а тому тут доведеться шукати зв'язки хоч з одним з чиновників. Реальним власником їх ЗМІ також можуть бути підставні і не пов'язані з ними формально особи. Більшістю монопольних підприємств в Україні є державні компанії, а приватні компанії в судах відбивали слабкі потуги Антимонопольного комітету щодо монополізму. Що ж до статків, то весь ТОП-100 Forbes підпадає і має понад 2,27 млрд грн, хоча до калькуляції статків чомусь не включають вартість ЗМІ, які як великі телеканали є дуже цінні. При цьому, навіть запобіжник про «бездоганну репутацію» можна обійти переписуючи активи на непов'язану особу, що не підпала під ознаки. Тут може не набратись не лише 13 олігархів «чортової дюжини», але й на 12 «апостолів».
Попри заяви окремих політиків, що законопроект «пустий», він все ж містить певні негативні наслідки для олігархів. Так, мова йде про дискредитаційне клеймо олігарха, яке особливо неприємним буде для лідерів партій чи потенційних кандидатів на виборах як Медведчук та Порошенко. Також документ передбачає е-декларування для олігархів, що несе в собі політичні та навіть кримінальні ризики. Інструмент «декларацій про зустрічі» навряд може бути ефективним особливо через встановлення за їх неподачу лише політичної чи дисциплінарної відповідальності, але привід для політичного антипіару чи обмежень щодо спілкування з військовими, прокурорами і т.д., журналісти-розслідувачі зможуть «лапати» чиновників та олігархів. Навіть цього достатньо, щоб документ валили інформаційно, у парламенті, у КСУ в разі прийняття.
У той же час обмеження щодо фінансування політичних партій, великої приватизації олігархи все ж зможуть обійти. Нема також у законопроекті очікуваних норм щодо реального обмеження впливу олігархів на ЗМІ, монопольні підприємства, обмежень щодо можливості бути депутатом чи президентом. Олігархи спробують використати слабкості законопроекту, щоб не потрапити до переліку олігархів. Ризик потрапляння ж в цей реєстр поки навряд стане для них приводом переписувати бізнеси, ЗМІ чи партії на інших осіб.
До чого будуть чіплятись претенденти? Проти критерію участі у політичному житті гратимуть в Ахметова, Пінчука та Фірташа, до прикладу. Проти критерію по монополіям можуть грати Порошенко з Медведчуком, хоча тут багато зловиться на частках в монопольних обленерго та облгазах. Та, оскільки, політичне рішення про визнання олігархом прийматиме РНБО, то певно відсутність чітких методологій та розмиті формулювання зроблені не просто так. Та й реально деякі політичні речі виміряти та описати надмірно складно.
Під катуванням режиму Лукашенка абсолютна більшість людей би робила як Протасевич. Коли тобі погрожують смертною карою, коли твоїй дівчині погрожують смертною карою, коли до тебе застосовують фізичні та психологічні знущання (гляньте лише на його поранені зап'ястя на фото).Тому навіть нема сенсу аналізувати чи вірити хоч слову з вимушеного інтерв'ю цього хлопця, що знаходиться в лапах людожерського, «вампірського», садистського зібрання прихильників недопрезидента Білорусі. Ні в кого нема жодного морального права хоч слова поганого про Протасевича казати.
Тим часом, у нашому парламенті приймають постанову з засудженням інциденту з примусовою посадкою літака у Мінську, але її підтримують не усі. Не віддали голос «за» і встали на сторону диктатора та підопічного Путіна, зокрема, 17 «слуг народу» (Гетманцев, Бужанський, Холодов, деякі «коломойські»), ОПЗЖ у повному складі, 2 нардепи з ЄС, Батьківщини (один з яких Яценко) та Голосу, 5 з За майбутнє, 2 з Довіри, 6 позафракційних (Аксьонов, Дубінський, Є. Шевченко).
