Фото: DW
Нелегітимний Лукашенко стає на стежку міжнародних агресій та злочинів.
По-перше, дискутована спецоперація по затримці «вагнерівців» не має нічого спільного з незаконними та агресивними діями Лукашенка проти цивільної авіації. Дії самопроголошеного режиму Білорусі суперечать міжнародним правилам, адже, були вчинені проти опозиційного журналіста, а не російських терористів; схема пересування літака чітко доводить, що метою дій Білорусі була не безпека, а викрадення журналіста, бо для посадки літака використовувався не найближчий, а «потрібний» аеропорт; замість забезпечення безпеки літака Мінськ загрожував літаку та пасажирам атакою бойового винищувача.
По-друге, світ та борці за демократію будуть і надалі відчувати на собі безкарність агресорів, диктаторів та катів народів. Цілими країнами і далі керуватимуть маніакальні особи з тараканами у голові, які будуть боротись лише за право отруювати, вбивати, бити, грабувати. Такі випадки будуть продовжуватись доки Захід не буде здійснювати реальний тиск на нелюдські режими в Білорусі та РФ, доки в Європі будуть хотіти торгувати цінностями, розуміти окупантів, бажати сприяти добудовуванням Північних потоків-2. Мова і про економічні санкції, політичний тиск, закриття повітряного простору Білорусі для іноземних літаків та права літаків Білорусі на приземлення в ЄС/НАТО. Заяви з вимогами відпустити, з засудженням не спрацюють як і з Навальним.
По-третє, опозиції та народи у відповідних країнах і великий Захід повинні розуміти, що мирними маршами, апеляцією до совісті та ліхтариками з сніжками неможливо подолати криваво-чекістські влади країн-ізгоїв. Інквізитори не втомляться вбивати та садити опозиціонерів та противників режимів, поки не будуть відсторонені від влади чи посаджені самі. Неуспішні революції поїдають як надії на зміни, так і жорстоко поїдають її народи, лідерів, героїв, дітей.
Декілька політичних висновників з результатів Євробачення 2021.
По-перше, українське і водночас народно-традиційне може та є модерним, модним, популярним у Європі. Це відповідь усім критикам, що казали, що щось там «не злетить». Також це відповідь усім критикам української мови і культури з проросійського табору, усім українцям що досі хворіють на меншовартість та ватність. Не було жодної держави глядачі якої б не дали нам балів підтримки.
По-друге, «професійні судді» деколи продовжують перебувати під політичними впливами, або деколи нагадувати суддів Печерського чи Конституційного судів. І це стосується не лише суддівського применшення балів для України, але й усяких показових збігів голосувань в трикутниках РФ-Болгарія-Молдова, до прикладу. Хоча, звичайно, варто розуміти що смаки в музиці дуже різні, суб'єктивні.
По-третє, Білорусі була справедливо закрита участь у конкурсі через спробу просувати на музичному конкурсі пісню проти білоруських протестів на догоду Лукашенку. Чому в якості санкції проти окупанта такого нема щодо РФ?
Путін та колективний Кремль несуть пряму відповідальність за агресивне безчинство Лукашенка проти цивільного літака та тортури Протасевича. Тому усі застосовані проти Білорусі санкції мають бути поширені на РФ.
Усім очевидно, що так звана «спецоперація» по захопленню Протасевича відбувалась у прямій співпраці, або з погодження російської влади. Для Росії без жодної краплі совісті брати на себе відповідальність за криваві дії маріонеток чи друзів не є щось нове. Згадати хоча б російську підтримку військової хунти у М'янмі, яка постійно розстрілює мирних мешканців, жінок, дітей на вулицях.
Поки що, градус міжнародної реакції за варварсько-терористичні дії Лукашенка зростає. Зізнавальне відео Протасевича свідчить про застосування до нього тортур та катувань. Окрім гострих заяв у ЄС вирішили розробити пакет нових економічних санкцій, прийняти рішення про закриття авіасполучення з Білорусю включно з транзитом, а приватні компанії вже оминають повітряний простір Білорусі. До цих кроків має і ніби-то приєднається Україна. І на цьому не треба зупинятись. До обмежень має долучитись США, обмеження транзиту мають бути розширені і на наземне сполучення, а усі кроки застосовані і щодо РФ. Білорусь і РФ мають відчути на собі міжнародну блокаду та ізоляцію, у тому числі з України, оскільки, саме через Білорусь відбуваються сполучення України з РФ. Такі новини як «будівництво газопроводу Північний потік-2 продовжується у німецьких водах попри санкції» має стати поганим спогадом минулого.
Друга частина розслідування від Bihusщодо Медведчука не менш феноменальна, аніж перша. І знову судячи з телефонних розмов для Кремля Медведчук не партнер, а «прохач і виконуючий доручення». А от як і в безпекових, так і в комерційних справах партнером, як видається, є Порошенко.
Після президентських виборів Зеленський хотів, або робив вигляд карного переслідування Порошенка. Та з плином часу десятки кримінальних проваджень та судів припинились, а після місцевих виборів не у одній місцевій раді були створені коаліції Слуги народу та ЄС. Але зменшення політичних рейтингів та зростання конкурентів змушує президента змінювати політику. Логічно припустити, що наступним епізодом серіалу «РНБО» після Медведчука може стати саме екс-президент. І з огляду на плівки для цього багато приводів.
Якщо українська правоохоронна система з мізером доказів та значно меншим масштабом подій відкриває справи та саджає таких як Стерненко і Антоненко, то оприлюднені вже у двох серіях плівки теж мають бути предметом розслідування. Адже треба отримати політичні та юридичні відповіді на епізоди:
По-перше, коли рішення української влади щодо Криму та переміщення українських військ на Донбасі змінюється, а війська відводяться в односторонньому порядку на вимогу Кремля передану Порошенку Медведчуком. Окремо хочеться зрозуміти хто і як уповноважував Медведчука вести переговори що з РФ, що з окупаційними адміністраціями Кремля на Донбасі, адже сам кум Путіна каже, що на це його офіційно вповноважували і Турчинов, і Порошенко. Це тягне за собою і новий погляд на Іловайську і інші трагедії того часу.
По-друге, коли на українські органи влади, зокрема, урядовців, прокурорів, суддів, митників, антимонопольників відбуваються тиск, щоб скасувати націоналізацію цінного для України нафтопроводу і передати його РФ. Що згодом стане основою фінансування Медведчука та його антиукраїнської діяльності і навіть ніби-то якихось договорняків про долі і обмін з владою України. Так, комерція стане основою для переродження Медведчука в політика-олігарха. У ситуації, коли ФСБ ще й диктує кому постачати прокачані нафтопродукти.
Диктатори та збудовані ними диктатури мало чим відрізняються. Путінська Росія, Лукашенківська Білорусь багато у чому схожі до режимів від Сталіна, Гітлера, Піночета, Чаушеску, Пол Пота, Бокасси, Аміна до Кім Чен Ина в КНДР, вічних правителів Кавказу, інших країн Близького Сходу, Азії та Африки.Єдина суттєва різниця в тому, що тепер влади дещо обмежує наявність Інтернету.
Лише за декілька днів Білорусь провернула міжнародні злочини проти безпеки цивільного літака та катування журналіста Протасевича, а також затвердила жорсткі обмеження для ЗМІ та мітингів, які забороняють мітинги та їх висвітлення, роботу небілоруських ЗМІ. У РФ же за ці дні відкрили вже три кримінальні справи проти Навального, напрацювали ідею використовувати ув'язнених на великих будівництвах, будують нові великі СІЗО під столицею.
Що таке диктатури російсько-білоруського типу сьогодні? Це ностальгічні закомплексовані втраченим минулим безпідставні великодержавні амбіції. Це національна параолімпійська політика, де в стані інвалідності як Конституція та закон, так і усі державні-органи ширми для маніакальних схильностей скажених дідусів-правителів, інструменти отруєнь, кайданів, збору податків. Це грандіозні фабрики пропагандистської брехні, що систематично виправдовують активності влади щодо боротьби за міжнародні звання агресорів, окупантів, ізгоїв і пояснюють що насправді держава-Титанік не тоне, а просто не хоче бути на одному рівні з кораблями Заходу-суперника. Це спроба законсервувати суспільство та його розвиток у стані темряви Середньовіччя. Країни, де усі владні вертикалі від президента до малих чиновників перетворені на чекістів та садистів, що силою дресирують імітацію народного псевдосхвалення та щасливе стогнання від поглинання екскрементів. Це культ бідності, розвалу та безнадії, де кожного повільно затягають у податкову, фсбно-силову та інші витискачки, щоб влада замість соціальної інфраструктури будувала ракети та танки смерті.
До президентських виборів в Україні ще 3 роки, а це означає, що до них можна розпланувати піарні і регулярні інформаційні приводи.
Можна було б щомісяця приймати ключові рішення для впровадження якоїсь давно назрілої реформи, звільняти по одному зашквареному ТОП-чиновнику, хизуватись черговим проактивним міжнародним кроком, але певно підхід буде дещо іншим. Політично-електоральний календар може виглядати і так:
Кожні декілька днів можна арештовувати декількох з майже 600 кримінальних авторитетів. Кожного тижня можна вводити санкції до ТОП-10 порушників кожної з статей Кримінального та Адміністративного кодексів, сумнівних мешканців Конча-Заспи та Пуща-Водиці, учасників земельних махінацій, груп негідників з режиму Януковича, пулу Кремля та його окупаційних адміністрацій на Донбасі. Кожні 3-4 місяці порушувати кримінальні справи проти одного з олігархів. Головне не забути санкції продовжувати до карних справ, а карні справи не завершувати на підписанні чи врученні підозри. Реально воювати проти усіх дуже складно, але якщо робити вигляд «війни проти усіх», то все можливо. Тому концентруватись треба на процесуальних, а не на піарних моментах.
За новинами з диктаторських РФ та Білорусі деколи можна спостерігати, щоб відчути щастя від того, що ми живемо в Україні. Попри усі проблеми життя в Україні принципово відрізняється від реальності держав-ізгоїв.В нас непомірно вищий рівень свободи, політичного плюралізму, конкуренції у ЗМІ, бізнесі, в нас можлива реальна громадська активність, в нас є вибори, органи влади здебільшого залежні і враховують громадську думку.
Ось лише декілька прикладів груп законів, законопроектів чи законодавчих ідей, що втілились, або висловлювались «путіністами» протягом останнього часу:
По-перше, визнання розслідувань про корупцію влади екстремістською діяльністю; дозвіл чиновникам на зайняття вимушеною корупцією; запровадження відповідальності за повідомлення реальних цін на продукти; позбавлення громадянства за підтримку запровадження антиросійських санкцій; запровадження обмежень щодо чиновників в контексті їх фізичної ваги.
По-друге, обмеження щодо прав цитування матеріалів ЗМІ; розширення підстав кримінальної відповідальності журналістів; заборона просвітницької діяльності; обмеження балотування на виборах для опозиційних політиків.
По-третє, відповідальність за порівняння Сталіна та Гітлера; заборона критики учасників Другої світової війни; ідея фізичного клейміння за позашлюбний секс.
Можна лише підозрювати як це жити під цими людожерськими, тоталітарними, кривавими, архаїчними, совковими, деградантськими, збоченими режимами.
Де грандіозна політична дискусія та обговорення другої серії розслідування Bihus про Медведчука, Кремль та рикошетом Порошенка? Чомусь тиша.
Навіть якщо прихильники Медведчука та Порошенка чомусь ігнорують інформацію про потенційну співпрацю з ніби-то конкурентами, то де реакція на оприлюднене розслідування від різних держорганів, громадських лідерів, ініціатив накшталт «Ні капітуляції»? Наскільки згадую, то навіть за двостороннє розведення військ була шалена критика чинного президента, як і за будь-які навіть мінімальні проросійські посмикування чи схематозні епізоди. Готовність виправдовувати будь-які дії Зеленського, Порошенка, Медведчука чи будь-якого іншого політика їх прихильниками – дуже погана суспільна звичка. Незмінними мали б бути політичні світогляди та цінності, а не персональні відданості.
Політична соціологія ж за травень не така статична. У рейтингу партій Слуги народу має +2%, а ЄС, ОПЗЖ та Батьківщина по -1%. Зеленський ніби-то додав +5%, але з рейтингів зник Разумков, а тому виходить нічого не змінилось. Порошенко має -0,3%, Тимошенко -1,1%, Бойко без змін.
РФ та Туреччина прямо кинулись захищати «вусату диктатуру» у Білорусі. Тим самим заявляючи, що права людей і безпека цивільної авіації їх не турбує.
Навколо міжнародних злочинних дій Лукашенка проти літака та журналіста закручуються геополітичні танці. Після запровадження авіа-санкцій проти Білорусі її недопрезидент-самодержець почав погрожувати Європі напливом наркотиків та біженців; Кремль почав «завертати» дозволи літакам, що облітають повітряний простір Білорусі; а Туреччина заблокувала жорстку заяву НАТО, що передбачала санкції і вимогу звільнення політв'язнів. Усі дії звичайно ж паралельно з репресіями Протасевича за фантазії про якийсь «кривавий заколот і неонацизм», погрозами родичам білоруській радіоведучій з примусом повернення до Мінська, самогубством шляхом стрибка з висотного будинку 17-ти річного підлітка за відкриті проти нього карні справи про так звані «масові заворушення».
ЄС, США та інші цивілізовані країни мають не лише не послаблювати тиск, але й суттєво його посилити в якості засобу проти тараканів та совкотравм у головах та нагадування деяким, що голова існує не лише щоб переносити рот. У Європі напрацьовують і мають запровадити секторальні економічні та фінансові обмеження, санкції на експорт калійних добрив з Білорусі та транзит російського газу проводом Ямал-Західна Європа, адже калійні добрива є основою білоруського експорту, а рішення щодо російського газу як держави-співучасниці злочинів Лукашенка ще й прибере деякі негативні наслідки від запровадження Північного потоку-2. Диктатори мають відповісти за кров, сльози, гній, абсурд, слабоумство, брехню, які вони спричиняють чи продукують своїми діями.
