Фото: Радіо Свобода
Більшість політичних гравців зацікавлені у кризі Конституційного суду України та маніпулюють правом в інтересах власних політичних комбінацій.
По-перше, швидкого, хорошого, законного і вірогідного виходу з ситуації майже нема. Звільнення суддів законом не передбачено Конституцією, буде визнано неконституційним, а тому може бути прийнято і забезпечуватись лише сумнівним силовим примусом, що може мати дуже негативні наслідки для держави. З таким же успіхом суддів може звільнити президент указом чи вулиця протестом, якщо допоможе умовний Аваков, хоч і рішення суду справедливо сприймати як завідомо злочинний наказ. Тривале звільнення суддів через внесення змін до Конституції має шанс бути заблоковане КСУ, бо для внесення відповідних змін потрібен позитивний висновок цього ж таки КСУ. Тому добровільна відставка хоча б «зашкварної» частини суддів КСУ була б найкращим виходом, але ж Тупицький та Ко поки тримаються за крісла, хоча перші кримінальні провадження, допити та протести вже під «їх дверима». Ще й починають торгувати законом про мову, щоб втриматись на посадах. Поруч з тим, діалог можна вести про додаткове прийнятне роз'яснення КСУ до свого рішення.
Після третього туру Ющенка-Януковича та самоусунення Януковича ми знову зіштовхуємось з ситуацією, яка прямо не передбачена у законодавстві. Коли відсутність певних конституційних чи інших правових норм підміняється легітимністю, тобто рішенням обходу закону, що схвалюється суспільством. Якщо вчора легітимність двічі забезпечила втрату влади Януковичем, здобуття влади Ющенком, Порошенком, свободи для Тимошенко; сьогодні вона може забезпечити новий прийнятний, або «зелений» склад КСУ; то завтра така логіка може призвести до всякого. Тому треба зважити усі ризики, у тому числі, реакції Заходу на грубі конституційні рішення що КСУ, що парламенту. У тому числі, ризики, що несуть в собі потенційно наступні рішення цього КСУ щодо законів про Антикорупційний суд, мову, «Приватбанк», землю, медицину, адже це загроза стабільності держави, Західній підтримці, безвізу. Це складна дилема.
По-друге, якщо для більшості людей Конституція та закон не є пустим звуком, то заяви більшості провладних та опозиційних політиків виглядають дещо лицемірно. Бо ми усі чудово знаємо, що усі попередні президенти, голови уряду, голови партій не раз плювали на Конституцію і закон. А тому для них Конституція і закон є лише політичним інструментом, про який згадують лише тоді, коли їх інтереси треба обгрунтувати, або захистити від претензій інших. Саме так виглядає чинна влада, коли каже що вони все роблять законно, і саме так виглядає опозиція, яка ситуативно полюбила сплюндровану Конституцію і закон. Тобто для їх політичного минулого незаконність рішення не є аргументом.
По-третє, варто розуміти, що більшість, або весь політичний клас та парламентські політичні партії, чиновницький апарат зацікавлені у знищенні е-декларування, антикорупційних органів, контролю фінансів політичних партій. Особливо у цьому зацікавлені у партіях, де є найбільше фігурантів справ НАБУ, НАЗК, хто має грішки у е-деклараціях та хто отримує сумнівне політичне фінансування з держави-агресора чи від різних українських олігархів.
В Офісі Зеленського вже робилась не одна спроба посилити контроль за антикорупційними органами, а тепер є бажання призначити лояльний до себе склад КСУ. За часів Порошенка ми бачили неодноразові спроби знищити усі ці антикорупційні інструменти, які зупинялись Західними партнерами, бачили спроби контролювати чи домовлятись з суддями, у тому числі, КСУ. Нардепи Медведчука та Коломойського були авторами подання, що ініціювали антидержавне рішення КСУ. В партії Тимошенко також кинулись захищати КСУ через інтерес до земельного провадження. Усі політичні гравці зацікавлені у кризі, щоб нарощувати власні рейтинги та вплив, деякі щоб ініціювати дострокове послаблення чи втрату влади Зеленським, деякі щоб руйнувати стосунки країни з Заходом та затягувати нас в сторону російського агресора.
По-четверте, якщо всі зацікавлені у кризі, то чи будуть вони сприяти виходу з неї? Усі хто кажуть, що вирішити проблему можна прийняттям нових антикорупційних законів лицемірять, бо це не поверне відповідальність за вчинені злочини, бо нові закони так само може скасувати цей КСУ. На даний момент відповідальність за корупцію, за брехню в деклараціях, механізми моніторингу знищені і поверненню щодо вже вчиненого не підлягають. Усі хто мовчить про варіант внесення змін до Конституції чи не готові давати за це голоси також працюють на збереження логіки рішення КСУ, бо підштовхують лише до законопроекту Зеленського, який вони не готові підтримувати, тобто не пропонують нічого. Зеленський з безальтернативністю власного законопроекту теж звужує «коридор» для прийняття рішень і зменшує шанс для результативного голосування у парламенті. Усі, хто відстоює деструктивні сценарії, або взагалі не пропонує вирішення проблеми працюють на логіку КСУ та приховано відстоюють закріплення смерті антикорупційних органів та механізмів.
Тому єдиний тут політичний вихід – це консультації лідерів фракцій парламенту з президентом і напрацювання ними єдиного варіанту виходу з кризи, який буде публічно підтриманий більшістю політичних гравців та більшістю суспільства. І з цим консенсусом вже варто йти з узгодженням до Західних партнерів та, згодом, з ультиматимумом до суддів КСУ. Це буде сприяти і зниженню впливу деяких олігархів та проросійських сил на президента. А як ні, то усі вони мають нести політичну відповідальність за провал консенсусу і можуть бути запідозрені у змові, де «вистава боротьби проти КСУ і за антикорупцію» лише для електорату.
Україна продовжує оновлювати рекорди по коронавірусу. Заповненість ліжок підходить до 70%, а мова про ліжка не завжди підключені до кисню. Вже декілька мерів-переможців місцевих виборів загинули від цієї хвороби. У ключових державах Європи вже повернулись до часткового чи повного «локдауну» на фоні різкого зростання у другій хвилі пандемії. Якісних вакцин в найближчий час не буде (від російської вже хворіють і помирають). Коли буде реакція влади? Коли вона оголосить за яких умов буде оголошений «локдаун» в Україні і чи буде взагалі? Контролю за карантинним зонуванням досі нема, відповідальність за порушення навіть елементарних карантинних обмежень не працює. Таке враження, що їдемо в прірву невідомості без очільника за кермом.
Ніхто не стане захищати суддів КСУ, якщо їх сумнівним законопроектом Зеленського «знесуть» у Верховній Раді. Навіть якщо вони будуть пручатись, то державна машина, швидще за все, забезпечить виконання рішення парламенту, а активне українське суспільство не буде проти цього, навіть якщо формально це рішення їй не буде подобатись. Також бачимо, що в Європі непрямо ключові країни потенційно підтримують такий вихід. Але колись, якась інша влада може визнати цей закон неконституційним, поставити під сумнів усі наступні рішення новообраного складу КСУ, створить додаткову кризу конституційної та політичної легітимності.Далекосяжні рішення такого голосування у парламенті для правової системи України складно оцінити, як і складно оцінити політику новообраного складу КСУ, якщо, до прикладу, контроль у ньому матиме Зе-команда.Далекосяжний ефект може бути і позитивним, якщо враховувати які ще рішення не будуть прийняті чинним складом КСУ. Оцінити наслідки неможливо і формула легітимності, що використовувалась у рішенні третього туру для Ющенка та в рішенні щодо самоусунення Януковича, не така однозначна. Саме тому вчора писав про необхідність широкого політичного консенсусу.
Поруч з цим, за короткий час з'явилось декілька альтернатив законопроекту Зеленського. Перша – Разумкова. Який запропонував просто відновити скасовані антикорупційні норми, що є просто грою на стороні КСУ, бо очевидно, що ці норми знову можуть бути знищені, а дію старих норм вже не відновити. Тому таке вузьке рішення – це гра на користь корупційної системи і підігрування потенційним проросійським антидержавним рішенням КСУ.
Друга і краща та навіть законна/конституційна альтернатива – це внесення тимчасових змін до закону про КСУ, що передбачають підвищення норми голосів, кворум для прийняття рішень КСУ до 15 чи 18, що унеможливить позитивні голосування цим КСУ, бо в ньому є декілька тимчасово нормальних суддів, що через таку норму про консенсус блокуватимуть розгляд небезпечних для держави тем. Тоді виникне час, який можна використати для відкритого конкурсу на три вакансії суддів КСУ + вакансію судді Сліденка після задоволення його заяви про відставку + потенційних вакансій від додаткових відставок суддів та відкриття проти них справ за вчинені правопорушення. Але навіть тут є дві проблеми: чинний КСУ може безпардонно «знести» і цей закон. А ще, якщо виникне ситуація з загрозою виконання «Мінських домовленостей» чи ще чогось без КСУ проти цього не буде запобіжника (хоча цей склад напевно ним не буде).
Що точно зрозуміло? Що щось робити потрібно. Нічого не робити більш загрозливо. Знову ми змушені чи нас змушують обирати між поганим і гіршим.
Зеленський пригрозив «слугам народу», що розпустить парламент якщо вони не підтримають його законопроект про розпуск КСУ. Складається враження, що у Офісі президента блефують, бо реального прагнення перезавантажувати парламент в сучасних умовах в них нема.
По-перше, бо для цього поки нема законних підстав і з тим ще доведеться попрацювати, зокрема, шляхом самознищення монобільшості. По-друге, політичні рейтинги Зеленського та «слуг» суттєво впали, а місцеві вибори продемонстрували, що дострокова парламентська кампанія завершиться програшем «зелених» та відновленням позицій «ОПЗЖ» та «ЄС», тобто втратою впливу «слугами», що відкриє шлях до дострокових президентських виборів. Поки що, в Зеленського нема запасу рішень, щоб наростити рейтинги, навіть якщо він розжене КСУ, уряд, очільників ОДА та половину «слуг». А якщо провести вибори зараз, то в новому парламенті буде патова ситуація, бо «Слуга», «ЄС» та «ОПЗЖ» не зможуть утворити коаліцію і буде глибока парламентська криза.
Нарешті хоч якісь хороші новини у цьому жахливому 2020-ому році. Італійське правосуддя виправдало нашого захисника-воїна Віталія Марківа після років тюремних переслідувань, проросійської брехні в Італії та світі. Нарешті перемогла правда і справедливість. Хоча б у цій справі.
Шкода, що диспропорція з поганими новинами разюча, навіть за останній тиждень. Теракт у Відні, програш проєвропейських сил на виборах у Грузії, початок проросійського дрейфу вірменського Пашиняна на фоні наступу Азербайджану, загроза обрання проросійського президента Молдови, розгортання цивілізаційного конфлікту через заяви лідерів Франції та Туреччини, наступ на права людини через рішення КС Польщі щодо заборони абортів і т.д.
Складається враження, що голосів за президентський законопроект щодо «знесення» КСУ може не назбиратись навіть у «Слузі народу». Інші чотири парламентські партії чітко заявили, що його не підтримують. Позицію депутатів щодо непідтримки законопроекту Зеленського можна зрозуміти лише, якщо вони чітко позначать реальну альтернативу, якої поки від них чомусь не чути.
Те, що нардепи закликають суддів КСУ піти у відставку, а активісти урізноманіюють форми протесту проти політики КСУ – це добре, хоча і шанси на самосвідомість цих суддів малі (особливо враховуючи останні нахабні та хамські заяви Тупицького та Сліденка). Відновлення дії антикорупційних законів потрібне, хоча і малозмістовне при нинішньому КСУ, «формула Разумкова» взагалі не вирішує проблему, а навіть поглиблює її. Тому експерти та активісти вже зробили декілька «подарунків» депутатам і запропонували законні шляхи тимчасового виходу з «колапсу» КСУ: по-перше, внесення змін до закону про КСУ, що підвищить норму про кворум у суді та заблокує можливість ухвалення ним загрозливих рішень, по-друге, скасування президентом указів про призначення шістьох суддів президентської квоти (так колись зробив Ющенко), по-третє, розпочати процедуру звільнення суддів через зміни до Конституції.
Ані ризик «податкового Майдану», ані ризики нищівного удару по економіці в період пандемії не переконали депутатів не те що скасувати, а хоча б відстрочити на один рік злочинну та ворожу до бізнесу тотальну фіскалікацію з касовими апаратами для ФОПів. Так само у парламенті суттєво не переглядають репресивно-податковий закон 1210 та інші «подарунки». Публічні обіцянки Разумкова та інших посадовців виявились брехнею. Гетьманцев та Ко «відкорковують шампанське» і святкують The здирництво.
Усі виборці мають чітко запам'ятати усіх народних депутатів, які саботували прийняття необхідного рішення для економіки та ФОПів, зокрема, 62 «слуг народу» (Веніславський, Бабак, Безгін, Беленюк, Богуцька, Грищук, Кравчук, Шуляк), 15 з «ОПЗЖ» (Кива, Льовочкін, Фельдман, Бойко), 2 з «ЄС» (Сюмар, Чийгоз), 1 з «Батьківщини» (Кожем'якін), 6 з «За майбутнє» (Герега, Палиця), 1 з «Голосу» (Совсун) та 1 позафракційний (Довгий). Також варто подякувати іншим 212 народним депутатам, що все ж підтримали це рішення.
У вирішенні кризи КСУ політичні партії та міжнародні партнери зайшли у «клінч». Фракції парламенту пропонують різні варіанті, Західні структури виступають з протилежними заявами. Як і писав раніше, більшість українського політичного класу зацікавлена у знищенні антикорупційної інфраструктури, а тому їх реальні саботажні дії є більш показовими за гучні піарні слова.Усі хто на даний момент виступають за формулу «нічого не змінювати, окрім відновити ще раз антикорупційні норми» виступають за варіант, коли відповідальність за корупцію в Україні ніколи не настане. А позиції КСУ на цьому фоні суттєво не послаблюються, бо в якості аргументу вони використовують різні провадження від питання мови до землі, щоб торгуватись про збереження впливу. Це при тому, що 60% українців не довіряють КСУ, 57% підтримують звільнення суддів КСУ, 59% (83% з тих, що про це знають) не підтримують останні рішення КСУ.
А з приводу закону щодо землі важливо розуміти декілька моментів: По-перше, закон про землю був прийнятий в досить прийнятній редакції, бо суттєво відрізнявся від першого радикального варіанту, а, отже, він є не таким небезпечним, яким би він міг бути. По-друге, ухвалення цього напівринку землі було одним з двох важких компромісів задля отримання траншу МВФ, а, отже, скасування закону у КСУ означатиме для нас втрату мільярдів кредитів, за які ми вже заплатили велику економічну та політичну ціну. Окрім того, економічна ціна для нас буде зростати, бо економічно-карантинна криза на підході, а влада не тільки не робить і не збирається робити стимулюючих економічних кроків, а ще й зберігає репресивні норми з фіскального та регуляторного тиску на бізнес.
Прокоментував для Суспільне Львів особливості проведення потенційних дебатів перед другим туром у Львові та Дрогобичі з точки зору виборчих правил та традицій.
Декілька ключових позицій: По-перше, було б добре провести дебати на базі Суспільного, адже саме цей інформаційний майданчик моніторинговою місією ОБСЄ був визнаний таким, що більш нейтрально висвітлив виборчу кампанію. Поруч з тим, до самих дебатів варто залучити представників інших місцевих медіа, щоб журналісти у студії могли поставити питання кандидатам. Звичайно ж, з правом на безкоштовну ретрансляцію дебатів на усі інші канали.
По-друге, проведення дебатів має бути результатом домовленості між кандидатами та телерадіокомпанією, щоб прибрати усі потенційні неузгодженості та ризики. Виборчий кодекс встановлює лише загальні рамки та загальні принципи регулювання дебатів на місцевих виборах щодо формату, регламенту, тем, експертів та інших осіб у студії, рівності учасників, а, отже, у рамках консенсусу цілком нормально вийти на певний особливий формат дебатів.
По-третє, дебати як формат інформування виборців чи висвітлення діяльності у рамках проектів суспільних, комунальних, державних мовників можуть проводитись за вартістю у 0 гривень. Якщо дебати проводяться як формат агітаційного заходу кандидата з ініціативи цього ж кандидата, то такий захід має оплачуватись з його виборчого фонду і відображатись у фінансових звітах кандидата. Якщо ж, не приватний мовник забезпечує рівні умови оплати участі (ціна є однаковою), або для усіх учасників участь є безкоштовною, то дебати можуть бути проведені, адже тоді дотримується принцип рівності, коли одному з учасників не надається будь-яких, у тому числі, фінансових переваг чи пільг.
По-четвер, дебати важливі для виборців і політиків, а тому варто уникати дебатів «з одним учасником», оскільки, дебати можуть бути визначальним фактором електорального вибору, адже хтось може виступити дуже добре чи допуститись фатальних помилок, як це було в історії. Дебати – це місце для розігрування різних політичних стратегій: від атакуючих до оборонних. Дебати – це подія, на якій виборці можуть оцінити кандидатів як професіоналів та людей, порівняти їх програми, ораторські здібності, оцінити стилі та настрої. Дебати можуть не тільки підвищувати явку, але допомогти визначитись, перш за все, прихильникам тих кандидатів, що не пройшли до другого туру, а це великий % виборців.
По-п'яте, що таке нормальні дебати? Це дебати за рівними правилами. У спокійній дискусійній атмосфері. Про програмні засади, реальні плани, а не загальні фрази. Щоб люди дійсно могли зрозуміти, що відбудеться, які зміни відбудуться у їх громадах у наступній каденції у разі перемоги певного кандидата.
