Головна дилема позачергового засідання парламенту і наступних місяців для президента: залишитись «Зеленським» чи врешті стати «Голобородьком»?
«Зеленський» залишить Гончарука і змінить лише групку міністрів, зокрема, звільненням частини та призначенням частини «розділенням міністерств». А також введе «тіньового урядника-наставника» разом з новими віце-урядниками. Полякає звільненням голів антикорупційно-правоохоронних органів. Посварить усіх і встановить для усіх жорсткі «випробувальні терміни». Покритикує противників земельної реформи, реформи децентралізації та інших політичних опонентів. А потім «проголосує» декілька законів щодо нацбезпеки та протидії корупції. Тобто настрій Коломойському, Ахметову та Пінчуку не псуватиме.
«Голобородько» ініціює повне перезавантаження уряду, але не Тігіпком чи Шмигалем. Ініцією звільнення голів антикорупційно-правоохоронних органів та НБУ. Оголосить наступ на корупцію у стилі «прийшла весна, саджаємо». «Протисне» депутатів на підтримку децентралізаційного та інших законопроектів. Тобто частково зіпсує настрій Коломойському, Пінчуку та Ахметову.
В принципі, на цьому засіданні може бути і певний мікс «Зеленського» з «Голобородьком». Зе може почати рух до серіального образу. Поволі. Місцями.
Якщо Гончарука звільнятимуть у середу, то це робитимуть не лише через секторальні провали у окремих сферах відповідальності уряду.
Перша причина звільнення Гончарука для Зеленського – це вирок у 6% підтримки серед українців. Гончарук тягтиме рейтинг Зе до низу. А низький рівень підтримки – це наслідок не лише економічних, але інших провалів.
Друга причина – демарш-шантаж Гончарука в сторону Зеленського, якщо він звісно мав місце. Якщо Гончарук вдруге намагався подати заяву про відставку, або будь-яким іншим чином (через ЗМІ, через МВФ) почав тиснути на президента з метою залишитись на посаді, то він буде звільнений. По тій же причині, що і Богдан. Зеленський не терпить некомандної гри і відсутності належної лояльності. А економічні підсумки урядування – це офіційна причина-прикриття.
А Ви впевнені, що так багато людей хочуть стати премєр-міністром України у сьогоднішніх умовах? Коронавірус майже запустив нову світову фінансово-економічну кризу, українська економіка в поганому стані і без всяких вірусів, зовнішній фон у США, Європі та на Близькому Сході не обіцяє жодної стабільності, політична турбулентність в олігархічній Україні зашкалює.
Тому і складно з «урядовим кастингом». Багатьох нормальних і професійних людей подолає страх. Вже не кажучи, що багатьох нормальних і професійних у владі та уряді ніхто не чекає. А от «старі» чи «олігархічні» кадри завжди раді. Звичайно, якщо домовляться разом з «покровителями» про зручні для себе умови. Тому й гуляють прізвища Тігіпко, Хорошковський, Дубина і їм подібні. А відсутність в них видимих політичних амбіцій для Зе йде їм лише у плюс.
Цікаво спостерігати як прискорення конституційного розгляду люстраційного закону співпало з чутками про можливе призначення недолюстрованих та екс-регіоналів до «нового» уряду. Ми ж то усі чекали, що буде підсилення «вірними бійцями» Ахметова чи Пінчука. А виходить, що в уряд розглядались «бійці Януковича» як Тігіпко, Хорошковський, Демченко та інші. Хоча більшість з тих «бійців» була «при владі» і за Порошенка, і за Ющенка, і навіть за Кучми. І для усіх олігархів «свої». Така от сила політичних традицій. Та таке враження, що могли передумати і буде все ж «сценарій з Шмигалем».
А загалом складається враження, що найбільше у середу варто переживати міністру оборони Загороднюку, голові МЗС Пристайку, медичній міністерці Скалецькій, міністру соцполітики Соколовській, міністру ветеранів та окупованих територій Коляді, міністру енергетики Оржелю. Дехто також сватає у відставку міністра юстиції Малюську і освіти Новосад. Але ті нерви не для Авакова. Та й все залежить від того, чиє прізвище буде в підсумку на табличці «голови уряду».
Усі так захопились обговоренням кандидатур на посади голови уряду та окремих міністрів, що геть забули, що все це ще має проголосувати фракція «Слуги народу». Тобто фракція, що після відставки Богдана і приходу Єрмака не факт, що вже така дисциплінована поза планкою у 180 голосів «за» без рівномірного та колективного олігархічного «підгодовування». Чого тільки вартують «хитання» Разумкова, випадкові заяви Арахамії та «ходіння на межі зради» з «коломойськими», що продовжують то гучний, то тихий внутрішній саботаж.Чого тільки вартує тиск, який відчувають «слуги» і від падіння рейтингів, і від фізичних погроз в регіонах.Складно буде фракції без лідерського ядра та якісного кістяка. У фракції міксу пихи та образ з сепаратними настроями.
Пройшла найтепліша зима з усіх, які можу згадати. Але так і не зрозумів чому ми так багато платили за газ. При тому, що ціни ніби-то мали зменшитись за рахунок різних факторів.При тому, що газове споживання мало впасти дуже суттєво.АМКУ вже відкрив справу проти «Нафтогазу» через завищення цін на газ для споживачів починаючи з 2018 року. Але хто за все це сяде?З «спритних чиновнико-бізнесменів-акціонерів» з часів і Порошенка, і Зеленського.
Втішно спостерігати за тим як збуваються деякі з твоїх прогнозів щодо ситуації в уряді (щодо Тігіпка, щодо долі більшості міністрів, позиції олігархічних груп), але не дуже втішно бачити до чого це все призведе.
Складається враження, що з задоволенням би сьогодні подивився відставку уряду Гончарука у повному складі, а потім призначення і одразу відставку «уряду Шмигаля». Бо з складу потенційних кандидатів стає зрозуміло, що мова йде про заміну «шило на мило», а також про уряд «латання дірок і прибирання» замість уряду радикальних реформ та змін. На фоні Гончарука це може і виглядає непогано, але явно не те, чого потребує країна. Прихід цілої плеяди «старих професіоналів» не відповідає образу «Голобородька». Зе і далі боїться зростання політичних конкурентів в уряді, а тому обирає щось менш яскраве. Під шумок, швидще за все, посиливши звільненнями свій вплив на блок антикорупційно-правоохоронних органів (особливо в ГПУ чи/та НАБУ), що останнім часом здебілього займаються більше саботажем, аніж розслідуваннями.
Навіть якщо Гончарук якимсь дивом не подасть, або за нього не подадуть заяву про відставку (а в іншому випадку його звільнення буде незаконним), то кадрові пропозиції Зе свідчать, що він намагається зменшити вплив так званих «соросят» на свій Офіс. Тобто намагається зменшити вплив МВФ, Пінчука та інших гравців. Що означає потенційне зростання впливу інших гравців як Ахметов чи частково навіть Коломойський. Та головне щоб це не було підсилення «екс-регіоналів». Мова тут вже не про Тігіпка, а про «ригівське» минуле деяких кандидатів.
Кандидатка від «Слуги народу» в нардепи зняла свою кандидатуру на виборах у Харківській області… щоб підтримати екс-голову ОДА від Порошенка… що зараз, як кажуть, наближена до партії Медведчука?
Новина, яка каже сама за себе. Одразу розставляє крапки на «і» у так званих протистояннях влади та опозиції, ніби-то проукраїнських з проросійськими. Ідеологічний «стриптиз» ключових гравців показує, що «під одягом» нічого нема. Одна велика «політична родина», яка розігрує вистави для політмазохістів.
За час «земельних баталій» останніх місяців Зеленському та владі не тільки не вдалось збільшити кількість прихильників ринку, а вдалось на 8% збільшити кількість його противників. Тепер таких аж 72%.І це більш ніж достатньо говорить не лише про комунікацію та ефективність влади, але й про суспільну оцінку корисності та легітимність пропонованого рішення.
Підсумки позачергового засідання парламенту 4 березня.
Зеленський у своєму вступному виступі міг постати «Голобородьком» з метою покращити свої рейтинги. Та його виступ нагадував не стільки «Голобородька» та лише частково Зеленського, скільки «стиль Порошенка». І мова не про рукостискання між Зеленським і Порошенком. Відсутність визнання ключових помилок, зокрема, своїх та загально податкових. Створення враження про деякі неіснуючі перемоги і видача деяких токсичних рішень за перемоги. Замість обіцянок серйозних реформ постали традиційні «соціальні мантри». Президент настільки розхвалив уряд, що зробив його звільнення з своєї сторони не цілком логічним. Зе намагався перекинути відповідальність на усіх, включно з народом, бо не раз натякнув «в нас все так гарно, а людям усе мало». Насправді ж, люди вже десятки років хочуть базових речей, а кожна нова влада спочатку обманює обіцянками на виборах, а потім шукає причини не виконувати обіцяне. Яскравим підтвердження «неправильних пріоритетів» президента є те, що він залишив в уряді Авакова, але звільнив найбільш успішного міністра, Дубілета. Не дивно, що дехто одразу, а дехто в останній момент відмовився увійти в уряд «шести вакансій», бо все менше людей хоче бруднитись співпрацею з Зе-владою.
Заміна уряду Гончарука на уряд Шмигаля з огляду на персональні склади їх Кабмінів означає зміну уряду Пінчука-Коломойського на уряд Ахметова-Коломойського. Гончарук і більшість його міністрів втратили посади цілком заслужено. На жаль, на заміну збанкрутілим новим прийшли збанкрутілі старі. Тепер замість зашкварів «часів веселого самокату» прийдуть «нудні скандали по-старому»? А спроба позначити суб'єктність держави через звільнення від так званих «соросят» обернулась тим, що українська суб'єктність вкотре потрапила в черговий олігархічний консенсус та капкан. Десуверенітет західних партнерів та дружніх до них олігархів замінили на десуверенітет Ахметова-Коломойського. Саме це демонструють консолідовані кадрові голосування «слуг». І не треба тут приплітати Кремль. Чемодани з грошима просто переїхали до інших. На новий уряд звалилась купа проблем. Не факт, що він протримається довго. Та й багато буде залежати як на звільнення «своїх» відреагують у МВФ. Судячи з заяв Шмигаля, суттєвої зміни економічної політики окрім «латання дір» не буде.
Теза про «контрреволюцію Януковича» поки виглядає натягнутою маніпуляцією. В уряді Шмигаля функціонерів часів Януковича не більше, аніж в часи Гончарука. Президентом країни 5 років був міністр часів Януковича та засновник «Партії регіонів». До речі, людей часів Порошенка в уряді Шмигаля теж менше не стало. Ідеологічних тормозів в Зе-команді як не було, так і нема. Як і в попередніх влад. Але загроза є і зростає, особливо в контексті ризиків для закону про люстрацію. І за все це новий уряд мають право критикувати явно не всі, якщо послідовні. Принаймні, не в «ЄС» і «Голосі», що до «кадрів Януковича» вибірково чутливі. Та якщо «ЄС» хоч до кінця відстоювали позицію, то «Голос» знову нелогічно і слабко «втік з поля бою». Через що знову втрачатиме електорально. До того ж, «ЄС» і «Голос» не підтримали відставку дружнього їм збанкрутілого уряду.
Що ж до звіту силовиків-антикорупціонерів, то виглядало це чистою формальністю-знущанням. Усі вони не забезпечують потрібного країні результату, а тому розгляд відставки кожного з них є можливим, але по закону. Саме вони за своєю, або не своєю волею не реалізували гасло «саджати будемо». Але тут питання ще «у повітрі», бо Захід все ж намагається деяких захистити.
Зеленський не провів повноцінного кадрового очищення команди, незважаючи на майже повну заміну уряду. Поки це напівзаходи.
Зе-команду раніше і заслужено покинули Данилюк, Бабак та Богдан. Вчора до цієї компанії заслужено приєднались: Гончарук, Маркарова, автор репресивного медіа-законопроекту Бородянський, міністри скандально-неприйнятних заяв Соколовська, Новосад та Милованов. Сьогодні до них ще може долучитись «гальмо підозр» для екс-президента Порошенка, голова ГПУ Рябошапка. Цілком незаслужено свою посаду покинув Дубілет, але надія на повернення ще є.
Та багато хто ще не звільнений, хоча підстав для цього може і достатньо. І мова не лише про перепризначених Авакова, Пристайка та Кулебу. Але й про Мендель, керівництво НБУ та «Нафтогазу», Арахамію, силовиків-антикорупційників, Лещенка з Наємом, ОПшників Ковалів з Смирновим.
Лише за одну рекордну добу новий прем«єр-міністр Шмигаль напрацював на шквальну критику. На першій же телепередачі заявив, що потрібно подавати воду в окупований Крим.Тобто публічно підтримав цілком проросійське рішення, що йде в розріз не лише з національними інтересами України, але з нормами міжнародного права. Може то незнання ситуації, а може зла воля. Пізніше його фейсбучне тлумачення власної заяви його не виправдовує.
Генпрокурор Рябошапка відправився у заслужену відставку. Мало бути хорошим хлопцем і мати підтримку хороших хлопців. Українське суспільство вимагає конкретних результатів і гальмування ключових підозр не серед них. Тому питань є більше не до тих, що підтримали це звільнення, а до тих „слуг“, що це звільнення не підтримали. Їх саботаж в інтересах політичних опонентів Зеленського влаштовує? Влаштовує гальмування розслідувань „по ділу“? Чи часом не переплутали деякі партію, від якої мали прийти до парламенту? Після кодових слів спікера парламенту „прошу голосувати“ стало зрозуміло, що голосування було вільним-безпримусовим, або Зеленський не захотів „відкрито палити“ свою позицію. Реально ж зрозуміло, що Зе і Єрмак повноцінно до цього доклались. Тепер замість 100% свого Генпрокурора №1 буде 100% свій Генпрокурор №2, який, швидще за все, переведе Порошенка з статусу „свідка“ на „підозрюваного“. Але осад від голосування по Рябошапці залишився. У тому числі і тому, що „страусина“ позиція деяких посилює вплив „ОПЗЖ“.
Цікаво, що відставку вже екс-голови ГПУ у „Слузі“ не підтримали нардепи Богдана, деякі нардепи груп Разумкова, Павлюка і, звичайно, група „соросят“. Що співпало з позицією „ЄС“, „Голосу“ та інших, яких позиція Рябошапки щодо деяких підозр політично влаштовувала. Це важливий „розкол“ у команді Зеленського. Він спричинить потенційні політичні конфлікти з „соросятами“ у „Слузі“ та екс-членами команди Зеленського як Гончарук, Богдан, Рябошапка. Відомо, що усі вони не тільки тісно спілкуються, але й можуть стати частиною політичних альтернатив, власних чи запропонованих іншими олігархами. Вже не кажу, що ця блокуюча меншість у 70 голосів може поховати монобільшість.
Ось що стається, коли нема суверенної влади з суверенною командою та політикою. Її визначають або з геополітичних центрів, або певні олігархи. З усіма відповідними наслідками для країни. З геополітично-олігархічними рішеннями.
