Відмінності
Межа між різноманіттям, що об'єднює нас і різноманіттям, що роз'єднює і є проблемою. Проблемою в наших головах. Не кожна відмінність – це розподіл і навіть не кожна розумна індивідуальна відокремленість – це розподіл. Шукаючи безпеки, ми вибудовуємо собі ілюзії щодо тих, хто потенційно на основі нашого упередженого ставлення може порушити цей комфортний стан безпеки.
Це відчуття відокремленості посилює наше особисте «я» і створює побоювання та страхи, а там, де є страх, завжди виникає бажання шукати втіхи та притулку замість того, щоб прагнути розуміння, яке здатне розвіяти усі страхи. (Д.Крішнамурті)
Тенденції
Люди деколи здаються страшнішими, ніж тварини, тільки тому, що у прояві свого егоїзму вони озброєні розумом. (К.Борг)
«Світ повен болю, жорстокості і тривожних подій і мене дуже пригнічують ці думки, я засмучуюсь через те, що не взмозі щось змінити, зробити світ в глобальному плані кращим, справедливішим і надійнішим , однак тут я починаю розуміти, що в мене все ж таки є влада – це влада над собою і тому те, що я можу змінити на краще – це себе, тому кожного дня я змагаюся з собою, щоб бути кращою, щоб не здатися і не піти за течією світу, не стати жорстокою, несправедливою чи просто пустою в цій боротьбі з собою».
«Ми зіпсували нашу планету жадібністю. У відомому значенні щось робити на цій планеті настільки пізно, що для мене важливішими здаються найпростіші речі як розмова чи прогулянка з ким-небудь, чи манера певної хмари пропливати повз». (Д.Джармуш)
Коли прийде кінець віків було б добре, якщо не буде соромно за роки, що були прожиті без мети, що можна буде сказати, що життя було віддане на боротьбу за людство.
«Роботи думають, що живуть тим зірковим життям, яке продиктоване сучасними фільмами, книжками і в кінець кінців сучасним суспільством. Брудні, огидні позбавлені будь-якого сорому і страху перед іншими, вони пишаються тим і показують свої гріхи на публіку, наче хизуються всіма своїми недоліками. Герої нової епохи, що проживають своє життя в темноті, їх очі скляні. Здається, що цивілізація досягла свого апогею розвитку і розквіту, але людина досягла піку деградації».
Людина була створена в останній день творіння, коли Бог вже стомився. (М. Твен)
Узи, в яких ви перебуваєте, ви створили самі, ніхто інший не створить навколо вас обмежень і тільки ви самі можете їх зруйнувати. Але ви обираєте прикрашати свою тюрму, бо легше її прикрашати, ніж руйнувати. Ви боїтесь її відкрити і вийти в широкий простір. Ви грузнете у задоволенні, ви сіли на мілину легко досяжних задоволень. (Д.Крішнамурті)
Мислення та зміни свідомості
Будь-яка людина, діючи і мислячи певним чином однорідно створює у своєму головному мозку ряд звичаєвих синапсів, що фіксують особливості такої поведінки та думок. В результаті у мозку створюється стійкий порядок. Відповідно до порядку мозок реагує на дії або власні думки людини і автоматично народжує думки, що повинні сприяти вкоріненню та дотриманню людиною порядку головного мозку. Порядок головного мозку фіксує як особливості поведінки в деяких ситуаціях, так і особливості поглядів людини, системи цінностей, світогляд. Таким чином, можна пояснити думки, що виникають самі, в обхід нашої волі. А фундамент для таких думок ми створюємо самі, своїм життям.
Як і будь-який процес криза свідомості має свої причини і свій початок, точку відліку. Переважно можна виділити наступні групи причин: 1. Низку взаємозалежних в житті подій, що спричинили значний вплив на свідомість людини 2. Або триваючий внутрішній конфлікт, або стан дисгармонії, дискомфорту. 3. І поштовхи (події, розмови, книги-трампліни).
Можна здійснити декілька речей: 1. Досягнути певного рівня розуміння себе; 2. Визначити основні перепони на шляху досягнення мети; 3. Змінити сприйняття речей, змінити погляди – це розумовий і духовний розвиток; 4. Укріпити стан внутрішнього спокою.
Коли людина починає усвідомлювати свої недоліки, слабкості, жорстокість та ілюзію, вона старається виплутатись з сітки, яку вона створила, намагається взяти владу над почуттями, позбутись від їх всесильного панування і, відповідно, поступово починає звільняти свої почуття та думки. Вона старається зменшити кількість своїх вчинків, при тому, не відходячи від свого звичайного життя. Дія, що випливає з нашого «я» і почуття відокремленості, зв'язує нас, обмежує та обтяжує, але той вчинок, що випливає з свободи індивідуальності є звільненням. (Д.Крішнамурті)
Егоїзм
Егоїзм – це огидна вада, який ніхто не пробачить в іншій людині і ніхто не визнає в самому собі. (Г.Бічер)
Люди завжди так: по самолюбству ближнього готові бити сокирою, а коли їх власне самолюбство вколять голкою, вони кричать. (А.Дюма)
Розмежовуйте між злим, нелюдяним та безсердечним егоїзмом та егоїзмом добрим, співчутливим, людяним; розмежовуйте між невільним себелюбством, що знаходить себе у любові до інших та себелюбством довільним, навмисним, що знаходить задоволення у байдужості чи навіть у прямій злості щодо інших. (Л.Феєрбах)
Внутрішні процеси
Ми живемо у фрагментах. На роботі ми одна істота, вдома – інша, ви говорите про демократичність, а в душі ви деспотичні; ви говорите про любов до вашого сусіда, а разом з тим вбиваєте його конкуренцією; якась частина вас діє, дивиться незалежно від другої. Чи усвідомлюєте ви цю фрагментарність існування у вас самих? (Д.Крішнамурті)
Усвідомлення – це вміння спостерігати себе, як би зі сторони, не втрачаючи відчуття свого справжнього. Другий спосіб викорінити егоїзм, також дуже дієвий – вміння подумки ставити себе на місце іншого, дивитися на світ його очима, слухати його вухами, сприймати світ його почуттями. Індіанці хоппі казали: «Хочеш зрозуміти нас? Пройди милю у моїх мокасинах».
Найбільш ефективним способом духовної самореалізації є цілеспрямоване духовне самовдосконалення. До цього поняття входить: 1. Духовно-моральне очищення свідомості (думок, намірів); 2. Розширення свідомості (здобуття духовних та інтелектуальних пізнань, розширення світогляду, розвиток духовних сил та здібностей, розуміння місця та ролі, трансформація світосприйняття); 3. Свідоме формування морально-духовних якостей та рис характеру та основ ментальної дисципліни.
«У житті є два шляхи: шлях егоїзму і шлях благодаті. Треба обирати один з них. Благодать не женеться за насолодою, покірно приймає презирство, зневагу, ненависть, зносить образи і побої.Егоїзм тішить тільки себе. Він користується людьми для втіхи, любить панувати над людьми, все робити тільки по-своєму. Він піддається зневірі навіть там, де все навколо співає від радості, і світло любові випромінюється з усіх боків» (фільм «Дерево життя»).
Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — отож терпи, терпи.
Ніхто тебе в недолі не врятує,
ніхто й не зіб'є з власної тропи.
На ній і стій, і стій, допоки скону,
допоки світу й сонця – стій і стій.
Хай шлях до раю, пекла чи полону –
тримайся далі розпачу й надій.
Торуй свій шлях, той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе, як побратим.
До нього змалку ти заповідався
сумним осердям, поглядом сумним. (В.Стус)
Ілюзії
«Те, чим ми є насправді не може бути ідеєю або думкою. Тому що якщо ми б були думкою, то ми б зникали, коли про неї переставали б думати. Ми можемо сказати про себе тільки думки. Нам ніколи не вдасться придумати що ми насправді. Ми – зображення в нас самих. Як телевізор. Фільм в нашому мозку і головний персонаж ваше „Я“. Як у більшості стрічок, драм або комедій, ми шукаємо щастя, кажучи собі, що нещасливі. Як „Я“, думка, може бути щасливою? Телевізор не стає щасливим від того, який великий фільм він не показує, чи не так?» (Кінофільм «Море, що мислить»)
Час – це смуток. Вчора або протягом тисяч вчорашніх днів ви любили, чи у вас був товариш, що пішов, і цей спогад залишається, і ви думаєте про цю радість та про цей смуток – ви дивитесь назад, бажаючи, сподіваючись, горюючи; так думка, повертається до минулого знову і знову, народжуючи те, що ми називаємо смутком і дає тривалість часу. Час, що простягається в майбутнє, є ілюзією. Реальне – в зараз, тут, у цьому житті. Відчувати цей стан і жити у ньому безперервно – це безсмертя, його досягають не колись, а тут, сьогодні, в теперішньому. Час – це інтервал, проміжок між спостерігачем та спостережуваним. (Д.Крішнамурті).
«Жило було море. Воно було щасливе у своєму природному стані, було щасливе бути важливим і поритим хвилями. Одного ранку, пустивши свій погляд з синьої глибини море подумало, що воно дерево. Ця ідея існувала вічно. Море більше не було щасливе. Настали свята. Як і кожен рік я плавав в цьому морі. Як тільки я поринув у нього море запитало:
- Друже, ми давно знайомі. Я велике дерево, але мене щось турбує. Що мені зробити, щоб бути таким же щасливим як тоді, коли ти вперше покупався в мені?
Що потрібно морю, щоб стати водою? Звичайно нічого. Треба позбутися ілюзії, що воно дерево. Важливо те, ким ми є, а не те, що ми думаємо про те, ким ми є». (Кінофільм «Море, що мислить»).
«Наука та релігія не вороги. Просто є ряд речей, для яких наука ще занадто молода. І церква просить: „стійте не поспішайте, задумайтесь“. І за це її називають відсталою? Але хто є більшим невігласом? Той хто не може пояснити походження блискавки чи той, хто не схиляється перед могутністю цього явища?„
Ніщо так не заважає бачити, як точка зору. (Д.Амінадо)
Дружба
Давати, брати, ділитися таємницею, розпитувати, пригощати, приймати частування – ось шість ознак дружби. (Дхаммапада)
Зв'язком з людьми ми зобов'язані лише своїм власним зусиллям: варто перестати писати або говорити, варто відокремитися, і натовп людей навколо вас розтане; розуміємо, що велика частина цих людей насправді готові відвернутися від нас (не зі злості, а лише з байдужості), а інші завжди залишають за собою право переключити свою увагу на щось інше. (А.Камю)
У всіх наших відносинах кожен з нас створює образ іншого, уявлення про іншого, і відносини існують не між людьми, а між цими образами. Дійсні відносини між двома людьми повністю припиняються, коли відбувається формування образів. (Д.Крішнамурті)
Кожен наш друг – це цілий світ для нас, світ, який міг би і не народитися і який народився тільки завдяки нашій зустрічі з цією людиною. (А.Нін)
Любов
Любити – означає не дивитися один на одного, любити – означає дивитися в одному напрямку. (А. де Сент-Екзюпері)
Любити – це знаходити в щасті іншого своє власне щастя. (Г.Лейбніц)
Любов як ртуть: можна утримати її у відкритій долоні, але не у стислій руці. (Д.Паркер)
Слова з прощального листа Г.Г.Маркеса: «Завжди говори те, що відчуваєш, і роби те, що думаєш. Якби я знав, що сьогодні я востаннє бачу тебе сплячою, я б міцно обійняв тебе і молився Богу, що б він зробив мене твоїм ангелом-охоронцем. Якби я знав, що сьогодні бачу востаннє, як ти виходиш з дверей, я б обійняв, поцілував би тебе і покликав би знову, щоб дати тобі більше. Якби я знав, що чую твій голос востаннє, я б записав на плівку все, що ти скажеш, щоб слухати це ще і ще, нескінченно. Якби я знав, що це останні хвилини, коли я бачу тебе, я б сказав: „Я люблю тебе“ і не передбачав, дурень, що ти це і так знаєш. Завжди є завтра і життя надає нам ще одну можливість, що б все виправити, але якщо я помиляюся і сьогодні це все, що нам залишилося, я б хотів сказати тобі, як сильно я тебе люблю і що ніколи тебе не забуду. Ні юнак, ні старий не може бути впевнений, що для нього настане завтра. Сьогодні, можливо, останній раз, коли ти бачиш тих, кого любиш. Тому не чекай чогось, зроби це сьогодні, оскільки якщо завтра не прийде ніколи, ти будеш шкодувати про той день, коли у тебе не знайшлося часу для однієї усмішки, одних обіймів, одного поцілунку, і коли ти був надто зайнятий, щоб виконати останнє бажання. Підтримуй близьких тобі людей, шепочи їм на вухо, як вони тобі потрібні, люби їх і поводься з ними дбайливо, знайди час для того, щоб сказати: „мені шкода“, „пробач мене“, „будь ласка і спасибі“ і всі ті слова любові, які ти знаєш».
Всі закохані клянуться виконати більше, ніж можуть, і не виконують навіть можливого. (У.Шекспір)
«Все змінюється. Любов – це збіг цифр на двох індикаторах, і цифри ці безперервно впливають одна на одну. З усіх об'єктів оточуючого нас світу людина змінюється швидше всього. Її неможливо любити. Її можна полюбити – проте вже назавтра вона зміниться разюче і незворотно. І ти сам змінишся і здивуєшся: „Як я міг?“ Людина змінюється, і тому неможливо любити, ненавидіти, судити і карати. Все це передбачає знання про нього – не можна ж карати ні за що. А знання у нас є лише вчорашнє: який він зараз ми дізнаємося потім, і знову надто пізно. Щоранку треба починати все заново – спокушати коханих, домагатися розташування начальства. Минулі заслуги в залік не йдуть. Всім навколо цікаво лише те, на скільки ти потрібен їм зараз і чи знадобишся в перспективі. Сильна людина не боїться змін. Можна любити і прив'язатися, вхопитись за дерева, що пролітають за вікном вагона. Це слабкість. Можна зрозуміти зрадницьку мінливість світу і замкнуться в собі. Перестати любити. Ні до кого не прив'язуватись. Не вірити нікому. Йти першим, щоб не встигли піти від тебе. Але за великим рахунком це теж слабкість. Сила – це наливати молочко коту, знаючи, що завтра він зникне. Любити не дивлячись на те, що завтра вона піде від тебе».
Закоханий у себе не здатен на справжню любов. Егоїзм – це страшна вада, що отруює любов. (В.Сухомлинський)
«Який кінець я виберу? Стрибну або згорю? Мабуть, все-таки стрибну, тому що тоді не відчую болю. З іншого боку, може, й згорю, тому що це все-таки залишає шанс на порятунок, а якщо й ні, то відчувати біль все одно краще, ніж зовсім нічого не відчувати, правда? Я все життя вчуся відчувати менше. Кожен день я відчуваю менше. Це старість? Або щось гірше? Не можна відгородитися від смутку, не відгородившись від радості. Скільки людей проходить через твоє життя! Сотні тисяч людей! Треба тримати двері відчиненими, щоб вони могли увійти! Але це означає, що вони можуть в будь-яку хвилину вийти! Нам потрібні величезні кишені – такі, щоб в них могли поміститись наші родини, і наші друзі, і навіть люди, яких немає в наших списках, незнайомі, яких ми все одно хочемо захистити. Нам потрібні кишені для муніципальних округів і цілих міст, кишені, здатні вмістити весь Всесвіт. Але я знав, що кишені не бувають такими великими. Зрештою всі втратять всіх„. (Д.С.Фоер)
Чоловік з дружиною повинні бути подібні руці і очам: коли руці боляче – очі плачуть, а коли очі плачуть – руки витирають сльози. (Японське прислів'я)
Щоб жити в дружбі з тими, з ким живеш постійно, треба вести себе з ними так, ніби ви бачитеся всього раз на три місяці. (Ж. Ренар)
Життя
Ми несемо на собі тягар того, що було сказано тисячами людей, тягар спогадів про всі наші біди. Відкинути це повністю – означає бути самотнім, а розум, що перебуває у самотності, – не тільки чистий, але й молодий, не з точки зору часу чи віку, але молодий, ясний, живий у будь-якому віці, і тільки такий розум може бачити те, що є істина і що не може бути виражено у словах. (Д.Крішнамурті)
Життя – це не майно, яке треба захищати, а дар, який потрібно розділити з іншими людьми. (У.Фолкнер)
Іноді нам здається, що в цьому світі жити неможливо. Але більше ніде. (Д.Керуак)
Габріель Гарсія Маркес: «Якби на одну мить Бог забув, що я всього лише ганчіркова маріонетка, і подарував би мені шматочок життя, я б тоді, напевно, не говорив все, що думаю, але точно б думав, що говорю. Я б цінував речі, не за те, скільки вони коштують, а за те, скільки вони означають. Я б спав менше, більше б мріяв, розуміючи, що кожну хвилину, коли ми закриваємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла. Я б йшов, доки всі інші стоять, не спав, доки інші сплять. Я б слухав, коли інші говорять, і як би я насолоджувався чудовим смаком шоколадного морозива. Я б не провів жодного дня, не сказавши людям, яких я люблю, що я їх люблю. Я б переконав кожну дорогу мені людину в моїй любові і жив би закоханий в любов. Я б пояснив тим, які помиляються, вважаючи, що перестають закохуватися, коли старіють, не розуміючи, що старіють, коли перестають закохуватися! Дитині я б подарував крила, але дозволив їй самій навчитися літати. Людей похилого віку я б переконав в тому, що смерть приходить не зі старістю, але із забуттям. Я стільки навчився у вас, люди, я зрозумів, що весь світ хоче жити на вершині гори, не розуміючи, що справжнє щастя в тому, як ми піднімаємося на гору. Я зрозумів, що з того моменту, коли вперше новонароджене немовля стисне в своєму маленькому кулачку палець батька, воно більше ніколи його не відпустить. Я зрозумів, що одна людина має право дивитися на іншу з висоти тільки тоді, коли вона допомагає їй піднятися».
Той, хто відповів собі на запитання «Навіщо жити?», зможе витерпіти майже будь-яку відповідь на питання «Як жити?» (Ф.Ніцше)
Людина відкриває сенс людського життя тоді, коли садить тінисті дерева, знаючи, що їй ніколи не доведеться відпочити в їх тіні. (Е.Трублад)
Перепони і єдність
«Жили чотири народи навколо гори, з чотирьох різних сторін і на горі тій був камінь. Один народ вважав, що камінь жовтий, інший – що зелений, ще інший – що червоний, а ще один – що синій. Почали вони воювати щодо того, хто правий щодо кольору цього каменя. Коли майже все чоловіче населення всіх народів було винищене, то вони вирішили припинити війну, бо постало питання їх виживання. Спорядили експедицію на гору, щоб зрозуміти якого ж кольору камінь і коли дійшли до нього, то зрозуміли, що це діамант, що з різних сторін різними кольорами відбивав сонячні промені„.
Далай-Лама Чотирнадцятий ствердждує: «Всі основні релігії світу проповідують схожі ідеали любові, мають одне і те саме призначення – приносити допомогу людству шляхом духовної практики, і прагнуть до однакової мети – зробити своїх послідовників кращими. Усі релігії дають настанови для самовдосконалення. Усі релігії вчать не брехати, не красти, не вбивати і т.д. Всі моральні настанови людства спрямовані на виховання безкорисливості. Великі вчителі хотіла відвести своїх послідовників від дурних діянь, що породжуються неуцтвом, і спрямувати їх на шлях доброчесності. Усі релігії світу однаково визнають необхідність приборкання недисциплінованого розуму, у якому гніздяться егоїзм та інші корені бід, і кожна релігія вказує шлях, що веде до такого духовного стану, для якого характерні умиротворення, дисципліна, мораль та мудрість».
Я не бажаю, щоб мій будинок був обнесений з усіх боків стіною і щоб мої вікна були наглухо забиті: я хочу, щоб культура всіх країн вільно проникала в мій будинок. Але я не бажаю, щоб мене збили з ніг. (М.Ганді)
В ім'я тих, хто був до нас, і тих, хто прийде після нас, ми повинні прокинутися до нового глобального погляду, який бачить не ненависть, а любов, не поділ, але єдність, не конфлікт, але співчуття. (Будда)