Західні політики та ЗМІ впродовж майже 13 місяців закликають (з різним ступенем інтенсивності) до мирних переговорів у російсько-українській війні. Ось лише короткий перелік новин, що охоплюють період з грудня минулого по березень цього року:
- 7 грудня 2022 року. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтеберг заявив, що «Україна вирішуватиме час і зміст будь-яких переговорів з Росією„
- 1 січня 2023 року. Все той же Єнс Столтеберг, відповідаючи на запитання BBC, сказав, що «військова підтримка забезпечить виживання України як суверенної країни та змусить Росію сісти за стіл і домовитися про припинення війни„
- 17 лютого 2023 року. Виступаючи на Мюнхенській безпековій конференції, президент Франції Еммануель Макрон «закликав [...] до „інтенсифікації“ Західної підтримки України, але, на відміну від інших лідерів, які виступали на Мюнхенській конференції з безпеки, він також підкреслив, що мирні кінцевою метою є переговори„
- 10 березня 2023 року. Під час зустрічі з президентом Франції прем'єр-міністр Ріші Сунак заявив, що «війна в Україні завершиться за столом переговорів» і пообіцяв подальшу підтримку Володимиру Зеленському зі сторони Великої Британії для того, щоб президент України був у «найкращому місці для цих переговорів».
Подібні заяви лунали і від інших очільників та високопоставлених посадовців держав-партнерів України, включно з Джо Байденом, Ентоні Блінкінем, Ллойдом Остіном III. Ці заяви вказують на те, що країни Заходу визначилися (як їм видається) зі своєю стратегією щодо бажаного сценарію закінчення війни, розпочатої «рф» проти України. Основні віхи цього сценарію виглядають наступним чином:
- Захід виділяє Україні необхідну військову допомогу з метою формування спроможностей України для проведення наступальних дій з метою звільнення принаймні частини або (за найоптимістичнішим сценарієм) навіть всієї окупованої території України та нанесення військам «рф» таких втрат для послаблення спроможностей «рф» у майбутньому
- Україна та «рф» сідають за стіл переговорів, де обговорюватимуть подальші кроки — як то (в залежності від ситуації, успіхів України на полі бою і т.д.):
- порядок і часові рамки виведення військ «рф» (якщо цього не вдасться досягти в результаті бойових дій);
- гарантії безпеки — як для України, так і для... «рф» (якщо ви вважаєте це неймовірним — то згадайте про заяви Еммануеля Макрона)
- можливу виплату репарацій;
- гарантії «російськомовного населення України» (так-так, навіть не сумнівайтеся, що це питання буде всерйоз розглядатися та контролюватися міжнародними партнерами України);
- тощо.
На перший погляд може здатися, що це — цілком логічний план, але є одне але.
Річ у тому, що для проведення переговорів між двома воюючими країнами, необхідна згода обох сторін брати в них участь. Розглянемо, за яких умов Україна і «рф» можуть погодитися сісти за стіл переговорів. Для цього розглянемо наступні фактори для кожної зі сторін:
- Цілі війни: яким є бажаний(-ні) результат(-ти) війни
- «Червоні лінії»: на що кожна зі сторін точно не погодиться
- Стимули: які події можуть змусити ту чи іншу сторону погодитися піти на перемовини без досягнення всіх своїх цілей, але і не порушуючи своїх «червоних ліній»
Україна
Цілі війни. Основними цілями війни для України є:
- Збереження української державності як такої та міжнародної суб'єктності.
- Відновлення територіальної цілісності шляхом відновлення контролю легітимної української влади над всіма міжнародно визнаними територіями України (так звані «кордони 24 серпня 1991 року»).
- Отримання гарантій безпеки, які унеможливили би агресію «рф» проти України в майбутньому.
- Примітка: під «гарантіями безпеки» слід розуміти або вступ України до НАТО, або отримання Україною від США (і, опціонально, Великої Британії та/або Франції) юридично зобов'язуючих гарантій, подібних до тих, які були надані Фінляндії та Швеції на період очікування їх приєднання до НАТО.
Слід зазначити, що ціль №1 є абсолютним мінімумом для України, а відмова від неї — головною «червоною лінією».
В той же час, цілі №2 та №3 пов'язані між собою та наведені у найбільш оптимальній для Україні формі. Однак, існує цілком ймовірна ситуація (в першу чергу мова йде про готовність Західних партнерів підтримувати Україну в довгостроковій перспективі з військової, економічної та дипломатичної точок зору), за якою реальність змусить українське керівництво досягати поставлених цілей в декілька етапів. В якості ілюстрації розглянемо, наприклад, цілком ймовірний сценарій (який, до речі, прогнозує президент Чеської республіки, 4-зірковий генерал у відставці та колишній Голові військового комітету НАТО Петр Павєл, в разі, якщо очікуваний контрнаступ Українського Війська зазнає невдачі):
- Внаслідок виснаження військових спроможностей та неможливості їх швидкого відновлення (наприклад, через «втому від війни» країн Заходу), Силам Оборони України не вдається вибити ворога з усієї міжнародно визнаної території України. В той же самий час збройні сили агресора також опиняються в схожій ситуації. Як наслідок, інтенсивність конфлікту знижується, і лінія зіткнення усталюється на тривалий час — і в результаті:
- з однієї сторони, це призводить до того, що Україна не може досягнути цілі №2 у повному обсязі;
- а з іншої сторони, зниження інтенсивності бойових дій відкриває потенційне вікно можливостей (хоча і доволі примарне з точки зору сьогоднішніх політичних реалій) для отримання гарантій безпеки принаймні для тих територій, які на той момент будуть контролюватися легітимною українською владою.
«Червоні лінії». Основними «червоними лініями» для України в цій війні є:
- Втрата державності, суверенітету та міжнародної суб'єктності на користь «рф».
- Офіційна відмова від будь-яких міжнародно визнаних територій.
Стимули. Основними стимулами, що можуть призвести до погодження України сісти за стіл переговорів з «рф», є:
- Позитивний — досягнення поставлених цілей війни
- Негативний — відсутність спроможностей вести подальші бойові дії (внаслідок різноманітних факторів)
«рф»
Цілі війни. Основними цілями війни для «рф» є:
- Ліквідація української державності
- Інкорпорація всієї території України до складу «рф» в той чи інший спосіб і тому чи іншому вигляді
- Вигнання та/або знищення нелояльного до «рф» населення України
Як і у випадку з Україною, досягнення «рф»-ією поставлених цілей може бути «нарізане» на фази, але кінцева мета постулюється трьома наведеними пунктами.
«Червоні лінії». Основними «червоними лініями» для «рф» в цій війні є:
- Не-приєднання України до НАТО та не-отримання нею гарантій безпеки, оскільки це унеможливить війну «рф» проти України до того дня, коли і якщо в кремлі буде ухвалене рішення про можливість ядерного конфлікту зі Сполученими Штатами.
- Введення сухопутної компоненти Сил Оборони України на міжнародно визнану територію «рф» (тобто без анексованих українських регіонів); в результаті порушення цієї «червоної лінії» «рф» майже напевно застосує ядерну зброю.
- Примітка: слід зазначити, що деякі аналітики вважають такою «червоною лінією» введення українського Війська на територію анексованого Криму, але дозвольте мені з цим не погодитися — і нехай нас розсудить майбутнє.
- Оскілки Україна для «рф» не є суверенною державою, а являє собою бунтівну провінцію так званої «історичної росії», контрольовану Заходом (для того, щоб в цьому пересвідчитися, достатньо почитати програмні статті путіна, написані за декілька місяців до повномасштабного вторгнення), то і вести перемовини з Україною як з рівним суб'єктом міжнародного права, нинішнє керівництво «рф» не буде.
Стимули. І ось тут починається найцікавіше:
- Якщо звернутися до позитивного стимулу — тобто до досягнення поставлених «рф»-ією цілей, то ніяких переговорів за міжнародного посередництва не буде, оскільки в цьому випадку «рф» підпише фактичну капітуляцію України з поставленим нею же маріонетковим «керівництвом» на чолі з яким-небудь януковичем чи медведчуком
- Якщо ж намагатися знайтинегативні стимули, які змусили б — так, саме змусили б — «рф» піти на переговори з Україною, то нас чекатиме розчарування, оскільки в реальності їх просто не існує — і ось чому (розглянемо ситуації, які найчастіше фігурують у ЗМІ в якості відправних точок для початку перемовини):
- Вихід Сил Оборони України на її міжнародно визнані кордони. Це цілком може статися — і це саме те, чого очікують Україна та її партнери. АЛЕ сам по собі вихід ЗСУ на кордони держави (навіть включно з Кримом, який буде супроводжуватися підривом кримського мосту) не змусить «рф» сісти за стіл переговорів. Вони просто стануть на своїх кордонах і почнуть готуватися до нового нападу, а в цей час обстрілюватимуть територію України (включно з деокупованими територіями). На всі запити стосовно перемовин відповідь буде наступною: спочатку ЗСУ мають звільнити всі території, записані в конституції «рф» (а це — Крим і Севастополь, а також Луганська, Донецька, Запорізька та Херсонська області), а потім провести де-нацифікацію, де-мілітаризацію, закріпити в Конституції України нейтральний статус (тобто не-вступ до НАТО) і відмовитися від стратегічних відносин зі Сполученими Штатами та іншими країнами НАТО. А до того — все ті ж ракетні обстріли та підготовка до нового вторгнення. Якщо вам потрібне підтвердження — просто подивіться, що трапилось, коли ЗСУ звільнили Херсон. Відповідь: підхід «рф» до своїх цілей у війні не змінився ні на йоту.
- Введення сухопутної компоненти Сил Оборони України на міжнародно визнану територію «рф» з метою примусу «рф» до перемовин. Це не є можливим як мінімум з трьох причин:
- По-перше, це і є та «червона лінія», перетин якої розв'яже «рф» руки в плані використання ядерної зброї в цій війні.
- По-друге, у Сил Оборони України немає і не буде достатньо можливостей для проведення подібної операції — враховуючи неспівмірність потенціалів двох країн.
- По-третє, на це ніколи не пристануть Західні партнери України, від яких, нагадаю, Українське Військо залежить в дуже значній мірі — і ця залежність буде лише зростати з плином часу, оскільки ВПК України не здатен задовольняти потреби Сил Оборони України, а війна вибиває наявні ресурси дуже швидкими темпами.
- Введення окупаційного контингенту країн НАТО. Це також не є можливим, оскільки:
- НАТО як блок, рівно як і всі його члени як окремі держави, чітко заявили, що вони не були, не є і не будуть стороною/сторонами в російсько-українській війні — і ми можемо бути впевненими на 99.999%, що так воно буде і надалі.
- Див. вище про «червону лінію».
- Економічна ситуація в «рф» буде настільки поганою, що змусить «рф» піти на переговори заради відміни санкцій. Це теж є не більш, ніж побажанням, оскільки:
- Не забувайте, що це — війна не путіна, а переважної більшості росіян, які вважають територію України «ісконно рускімі зємлямі», які неодмінно потрібно «вєрнуть в рАдную говень гавань», і путін в цій ситуації намагається реалізувати цю шовіністичну мрію народонаселення «рф».
- Ісламська республіка Іран живе під санкціями з 1979 року — і немає жодних ознак того, що «рф» не зможе адаптуватися до санкцій так само, як і керована режимом аятол країна Перської затоки.
- «Заколот еліт» з метою ліквідувати путіна. Цей сценарій є малоймовірним, оскільки «рф» фактично керується «фсб», а путін є її висуванцем на посаду президента «рф». Тому сподіватися на таку подію — це планувати свій програш, оскільки ані Україна, а ні навіть Західні партнери України скоріше за все не мають реальної можливості організувати та успішно реалізувати подібний заколот...
Висновок
Враховуючи наведений аналіз (а особливо «червону лінію» №3 та відсутність негативних стимулів для «рф»), можна прийти до висновку, що
Навіть якщо країнам Заходу вдасться якимось чином досягти заявленої/очікуваної мети і вмовити/змусити українську владу сісти за стіл переговорів з російською, то Україна буде вести переговори з порожнім кріслом
І з цим моментом полягає найбільша невизначеність даної ситуації, а саме:
Що будуть робити країни Заходу, коли стане очевидним, що «рф» не піде на жодні переговори з Україною, які не будуть пов'язані з підписанням нею капітуляції на умовах, неприйнятних не тільки для України, а й для самого Заходу?
Відповідь на це питання і визначить подальший перебіг подій не тільки в російсько-українській війні, а й у наступних актах кривавої трагедії під назвою «Демократії vs. Автократії„, яка розпочалася 24 лютого 2022 року і свідками якої належить стати всьому людству в наступні роки, а скоріше за все — десятиліття...
* * * * * * *
Якщо Ви бажаєте підтримати мою роботу — підписуйтеся на це блог, поширюйте посилання на цей та інші мої дописи у своїх соціальних мережах, групах та каналах.
Але найважливіше — це підтримка Сил Оборони України. Тому запрошую Вас скористатися наступними посиланнями на перевірені волонтерські організаціїї, де Ви зможете знайти всю необхідну інформацію про те, як допомогти Українському Війську (або ж допомагайте адресно тим, кого Ви знаєте):
- Фонд компетентної допомоги арміі «Повернись Живим»
- Окрема платформа Фонду — https://revengefor.com/ — де Ви можете замовити напис на боєприпасі
- 47-ма Окрема Штурмова Бригада «Маґура» (через фонд "Markus Foundation")
- 68-ма Окрема Єгерська Бригада ім. Олекси Довбуша
- 4149 4993 7573 1666 (картка Приват-банка Сергія Тихонова)
- PayPal: [email protected]
- Волонтерські картки Сергія Стерненка:
- 4441 1144 5499 7899 (Моно-банк)
- 5168 7450 3091 0761 (Приват-банк)
- Фонд Сергія Притули
СЛАВА УКРАЇНІ!
* * * * * * *
[Посилання на зображення. Автор: Max Rahubovskiy]
