Ранок чорної ночі. Саме в такі моменти найважче зберігати віру і сенс.
Зупинитись на рівні люті, і не дозволити ненависті потрапити в кров і зруйнувати себе зсередини.
Зберігти живим серце і зробити наступний крок. Та саме цей крок і визначає реальність. Реальність нашої перемоги.
Яка в такі моменти здається надто далекою, особливо для змученої безсонням та втомою і болем свідомості. Та саме віра і дії після таких чорних ночей і визначають нашу силу і наше майбутнє.
Ворог, який розчарувався у своїх можливостях:
*захопити нас нахрапом;
*зламати нас нелюдською жорстокістю;
*заморозити нас холодом;
*змучити вічною темрявою;
*залякати ядерною пустелею;
*зруйнувати зсередини;
*примусити капітулювати
Вирішив просто щоденно випалювати все вщент. І це його остання партія і останній розклад.
Коли в тебе немає інших аргументів, ти просто йдеш в лобову атаку, і просто намагаєшся зламати через коліно.
І це не показ твоєї сили, це скоріше демонстрація слабкості і агонії.
Просто є межа страху. І коли її переходиш, то сила і можливості твого ворога вже не важливі.
Ми вже перемогли, зруйнувавши репутацію і авторитет свого найстрашнішого ворога.
І хай до остаточної зафіксованої на папері поразці путинської Росії ще тривалий шлях, де-факто свою війну в Україні і своє подальше існування вона вже програла.
А де-юре поразку путинської Росії і її відправлення на дно історії цього недоімперського рашистського титаніка кожен з нас наближає своїми діями, своїми думками і своєю вірою. А віра серця творить магію, вона сама створює реальний факт.
P.S.
І не так важливо, коли це буде, важливіше, що це вже є в нашій новій реальності, новонародженої української держави, що нарешті згадала себе і усвідомила своє місце і значення в світовій історії і сучасному світі, і тому новому світі, що народжується на наших очах.
