Привіт панове.
Я тут недавно подорожувала, з'їздила до Грузії, наче і не далеко, і не на довго, але вражень...
Ну, буквально кілька слів про подорож і враження.
- Чисто! починаючи з аеропорту і закінчуючи міжряддями золотих виноградників Алазанської долини, де повітря пронизане тонким ароматом молодого вина і спілого винограду.
- 99% всіх написів, підписів, оголошень... грузинською мовою, вулиці ще й англійською. Все, бо країна для грузин, а не для тих хто не взмозі вивчити мову.
- Більшість людей носять маски. В транспорті обов'язково. Поліція за цим дивиться.
- Кухня смачна і цікава, але треба дивитися де їдять люди щоб не розчаруватися в грузинській кухні
- Історичні пам'ятки, історії міст і легенди будуть максимально цікавими якщо знайдете гарного екскурсовода, бо кожен таксист вважає себе за гіда, а це не завжди так
- Хачапурі, чурчхела, хінкалі, персики, виноград, вино, ча-ча, ча-ча-ча...
Час пролетів, залишивши приємні спогади та присмак соковитої, сонячної Грузії. Збираємось додому.
Літак Тбілісі-Київ летить до аеропорту Жуляни, до повітряних ворот країни... трохи пфосно, але так. І тут, на порозі цих воріт, нас чекає перший пи*дець. Дрємуча ніч, майже одночасно прилетіло два літаки, всі пасажири зайшли до аєропорту і в мить перетворились на натовп, навіть не на натовп, а на класичну толпу.
Половина людей зразу маски познімали бо дивлячись на наших безмасочних прикордонниках відчуваєш себе наче трохи обманутим, а прохання (не вимога) чергового «Держите дистанцию» на фоні щільного безмасочного натовпу було як жарт. Натовп, людей переводять з однієї черги до іншої, чи є в тебе ковід сертифікат, чи ні, не важливо, всі скопом в одне стойло. Ні, там де для дипломатів, там все гуд.
Люди обурені, вони прилетіли з за кордону, вдихнули цивілізації, а тут такий пи*ць. Хтось нестримувався, починав лаятись і вимагати порядку, але наших не прошибеш. Нехер було звикати до гарного, розслабтесь, ми дома. Ну, ми то маски натягли, чергу-толпу вистояли, контроль пройшли, таксі визвали, таксист АХМЕД який майже не говорить українською, приїхав. Ми в Україні.
2 години ночі, їдемо на залізничний вокзал, бо потяг о 7 ранку. Залізничний вокзал то теж ворота, куди? Як не сумно, але в Україну і це пи*ць номер два.
Я розумію, що ніч, я розумію що майже вимкнене світло, але та напівтемрява, ті люди загорнуті у безформенний одяг, люди які сидять-сплять рядами у залах очікування, невівітрений сморід який вночі немає кому розігнати... вражень ой-ой скільки. Ледь перейшли ті вокзальні зали. Жуть.
Буду об'єктивною, на вокзалі є цивільне місце де можна заплатити 250грн і дочекатись ранку в більш-менш нормальних умовах. Ранок ранній, йдемо на потяг. На вокзалі все так само напівтемрява, наче економлять світло і горять не люстри, а вонючі лампадки. Люди похмурі і без масок. Продавець кави молодий і теж похмурий. Кава така собі і настрою не підіймає. А ми ж їдемо додому!!!
Квитки ми купили онлайн! Прогрес, ура. Підходимо до вагону. Привітна жіночка провідниця вітається, запитує скільки нас, до якої станції їдемо... щебече. Ну, думаю «луч свєта в темном царстве», а вона раз і каже:"Дєвочки, з комфортом їхать хочете? окреме купе, ніяких сусідів, можна без масок, можна полежати... всього 500 грн. за двох. Пройдіть до Свєти, в сусідній вагон, скажіть, що від Лєни" Нє, блін, то не пи*ць? Навіщо ж ми квитки взагалі купували якщо можна так.
Поки ми додому доїхали, вражень від подорожі по Українв стало більше ніж від подорожі по Грузії і всі вони не в нашу користь.
А я тепер думаю, куди б його ще поїхати, що ще подивитися і може ми просто не в ті ворота поверталися...
