Ось натрапила в Твіттері (Twitter) на історію яку розказав Гошик Вінницький про відпочинок у Лазурному. Ну, не зовсім про відпочинок, а скоріш за все про людей.
Про людей, про мову і про те як знання української літератури допомагає вести бізнес.
***
Вчора в Лазурному, відпочиваємо на пляжі, біля нас відпочиває компанія, між собою розмовляють українською. По пляжу ходять торговці пропонують креветки. Компанія до одно з них:
- -- пачьом крівєтки;
- -- па трідцать стакан і па сорак
- -- каво с українскіх пісатєлєй знаєтє?
- -- Шєвчєнка
- -- раскажітє стіх Шєвчєнка купім у вас 5 стаканов самой дарагой крєвєткі.
Торговець не зміг і пішов далі. Йде наступний, молодий хлопчина:
- -- пакуєм крєвєтку, крєвєтулічку.
Компанія до нього: -- пачьом крєвєтка?
- -- па 30 і 40 стакан.
- -- на каком язіке разгаваріваєтє?
- -- на рускам.
- -- какіх украінскіх пісатілєй знаєтє?
- -- Шевчєнка, Франко, Леся Украінка і т.д.
Компанія: -- єслі раскажетє стіх украінского поета, купім у вас 5 стаканов самой дарагой крєвєтки.
Хлопчина поставив відра на пісок, виправив спину, гордо піднявши голову, почав:
Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть,Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть Хлопчина розказав вірш до кінця, без жодної запинки, чітко, виразно і з інтонацією. Що компанія, що ми слухали з відкритими ротами.
Сказати, що ми були вражені -- нічого не сказати.
В результаті, компанія купила у нього майже все відро креветки, а ми те що залишилось. От такі от челенжі тряпляються
***
Чому ж ми, знаючи, розуміючи, гарно розмовляючи українською, не правильно, не грамотно говоримо російською. Навіть не говоримо, а намагаємось і тужимось нею. Чи то ми так піднімаємо свою самооцінку, чи може то дань моді. Так вже й не модно те.
А нам треба більше таких курортників, може ми так і на нашу мову перейдемо. Згадаємо і соромитись не будемо її, бо є й такі.
Продовжи челлендж!
