А по простому так.

Нахера мені, в моєму городі, туалет засранця сусіда.

Спочатку цей засранець заскочив бо ледь не добіг до свого.

Потім, бо йому сподобалось, а я промовчала.

Потім в мій туалет почали ходити гості того сусіда-засранця бо свій туалет він вже засрав, а тут ще ні. Чисто, зручно була вода й папір.

Спочатку сусід-засранець просив туалетний папір, потім якось обходився сам, а потім став його вимагати. Зараз хизується що знайшов папір — рве старі газети та роздає своїм гостям.

Так і з водою. Зразу казав, що обійдеться, а зараз вимагає щоб включила йому воду бо засре мені хату.

Спочатку те сусідство воняло на весь город, потім двір, а ротім і на всю вулицю. Сусіди звикли і внюхались...хтось навіть балдєє від того аромату, аж в голові паморочиться.

А сьогодні я вже туди й не ходжу, паркан поставила, нехай засеруться і живуть із тим самі.

Але ні, каже паркань пересунь...

От тільки думаю я, а далі що, зробити все як хоче сусід-засранець? І одідвинути свого паркану трохи ближче, бо обійяє що наведе лад і на мій город лізти не буде.

А я щось в обіцянки засранця не вірю.