Незважаючи на історичне тяжіння до російських імперських наративів, колишній офіцер російської імператорської армії та прихильник монархічних і авторитарних поглядів, гетьман Скоропадський, прийшовши до влади, на свій час мав вельми прогресивні, можна навіть сказати  багато в чому пророчі, погляди стосовно загальної українізації науки, освіти, культури, важливості приналежності Криму Україні, використання національних прагнень українців у протистоянні більшовикам (в сьогоднішніх реаліях їх можна ототожнити з рашистами), відновлення стану  українського козацтва і залучення до лав збройних сил осіб, що проявляють «безумовну відданість ідеї незалежної України», автокефалії православної церкви і переведення богослужінь на українську мову та створення великого прошарку власників землі, свого роду середнього класу фермерів.

Формула вироблена Павлом Скоропадським більш як сто років тому, про стадії відношення до України «експатів» — російських діячів і науковців, які мали допомагати розбудовувати Україну, влучно пасує і до сьогодення:

«Приїздить змучений чоловік із комуністичного раю на Україну. По приїзді людина мовчить, спить, п'є і їсть – це перша стадія. Друга – хвалить, говорить, що Україна чарівна, і мова така милозвучна, і клімат добрий, і Київ гарний, і уряд добрий, усе розумно – одне слово, рай! За цей час вона встигає декого побачити з тих, що раніше приїхали і ось, так тижнів через два, входить у третю фазу. Ще весела й люб'язна, ще вважає, що все добре, але ось їздив візниками, вони надто вже погані, і бруківка місцями недобра, чому це тримають таких градоначальників.
– Та даруйте, – кажеш йому, – ви згадайте, що в Совдепії було, ми ж усього місяці зо два як працюємо, хіба можна зараз думати про візників та бруківки, дякуйте Богові, що ви живі.
– Та воно-то так, але все ж таки, – і йде собі на доволі тривалий час.
Я вже розумів, що для нього настала четверта фаза. Зазвичай він уже не приходить додому, а його зустрічаєш десь чи на вулиці, або де-небудь у театрі. Прекрасно вбраний, ситий, рум'яний і надзвичайно пихатий.
– Чи знаєте, що я вам скажу, ваша Україна – дурниця, не має жодних даних для існування, безперечно, що все це буде знищено, треба творити єдину неподільну Росію, та й українців жодних немає, все це вигадки німців. Потім, знаєте, ну чого це в уряді тримати отаких людей, – і пішла критика, і критика без кінця.»