Думаю вже зараз можна з впевненістю стверджувати: українсько-російська війна на глобальному рівні перейшла на наступний етап, можливо в фізичному плані не настільки небезпечний для існування України, тим не менше своєю невизначеністю та повзучістю не менш загрозливий. За оцінками експертів ми входимо в фазу затяжної війни, вона стає більш розмитою. В кремлі щось таки зрозуміли, не буду повторюватись про вже сказані висновки щодо промови путіна 9 травня, його відступу від риторики про демілітаризацію та денацифікацію, зосередження на нових військових цілях війни, що виходять з більш реальної оцінки росією поточної воєнної ситуації. Радше хочу звернути увагу на наступні події, що збіглися в часі та спробую дати їм власну оцінку. Ознаки того, що повіяв вітер непевних змін я побачив у висловлюваннях та діях західних (Захід тут вживаю не лише географічному, але у ширшому контексті) політиків та журналістів:

- Сенатор-республіканець сенатор — республіканець Ренд Пол заблокував прискорене виділення $40 млрд допомоги Україні, мотивуючи це, на перший погляд, розумним аргументом стосовно призначення спеціального інспектора, який стежитиме, як витрачатимуться 40 мільярдів. Щоб не було сумнівів у щирості його намірів – запечатав це патріотичним висловом в трампівському дусі «Америка понад усе!» Дослівно цитую: «Незалежно від того, скільки співчуття викликає це питання, моя присяга вимагає служити інтересам національної безпеки Сполучених Штатів Америки. Ми не можемо врятувати Україну, підриваючи економіку США». Читайте теж, між рядками, його посил: ви ж знаєте цю країну, — незнищенне гніздо корупції, як подібним чином неодноразово висловлювались в минулому інші не надто приязно налаштовані до України політики США. Наслідком його дій буде перенесення голосування за цей пакет допомоги та проходження голосування за цей законопроект в загальному порядку, на додачу, якщо в текст вдасться внести якісь зміни, документ потрібно буде повернути до Палати представників для нового схвалення. Вже зараз очевидно, що цей крок сенатора Пола значно загальмує надання розширеної допомоги Україні. Варто зважити на те, що раніше вже покійний сенатор МакКейн небезпідставно звинувачував Ренда Пола у роботі на Путіна, зокрема через його інтервенції щодо недопущення розширення НАТО. А одним з останніх його кроків в напрямку росії безпосередньо перед воєнним вторгненням рф було голосування проти проєкту санкцій для газогону «Північний потік-2» як засобу запобігання російському вторгненню в Україну.
- Схожим наративом, висловлюючись про необхідність обережного та стриманого ставлення США по відношенню до України, послуговується впливовий американський журналіст Томас Фрідман, який в одній з останніх своїх публікацій під назвою «Війна стає все небезпечнішою для Америки, і Байден це знає» стверджує: «Україна була і залишається країною, пронизаною корупцією.» У своїй аргументації він вдається до дещо маніпулятивного вироку про те, наскільки добре він особисто знає Джо Байдена і як нелегко примусити президента захоплюватись світовими лідерами, натякаючи на Зеленського. Безперечно, пан Байден, як мабуть і кожен із впливових світових державних керівників чутливий до подібного роду висловлювань, особливо коли йдеться про певні особистісні якості, що можуть впливати на хід думок та прийняття політичних рішень. У своїй промові Фрідман лобіює національний інтерес, див. гасло «Америка понад усе» і його промова в сухому залишку закликає утриматись від занадто активних дій щодо допомоги Україні (не варто ходити по лезу ножа та робити війну більш небезпечною). Як бачимо — така критика та аргументація з його сторони та сторони інших інфлуенсерів з подібною риторикою дала свої плоди – останнім часом США загалом обережніше стали ставитись у своїх висловлюваннях на рахунок підтримки України і навіть обмежили надання Україні розвідувальних даних. Особисто не маю нічого проти гасла «Америка понад усе» — те що з ним пов'язане — це внутрішні справи самих американців, так само як зараз в Україні набуло великої популярності гасло з подібним забарвленням — «Все буде Україна» — наповнення якого, по аналогії, є внутрішньою справою самих українців, однак зауважу, — якщо дії, що прикриваються цим гаслом, навіть якщо вони йтимуть всупереч підтримці та збереженню життя як засадничого буттєвого принципу, покласти на шальки терезів поряд з допомогою країні та її мешканцям в іншій частині планети, яка історично не така давно геополітично тяжіла до відмінної сфери впливу, надміру часто ваги схилятимуться на користь першого, за приказкою – своя свитинка ближча до тіла.
- Президент Франції Макрон висловився про те, що Україна для вступу в Європейський Союз потребуватиме наступних кілька десятиліть. А що ж росія з своєю позицією щодо руху України в Євросоюз? В останньому інтерв'ю представник рф при ООН Дмитро Полянський заявив, що росія змінила свою позицію і тепер вже не тільки вступ України в НАТО, але і вступ нашої країни до ЄС, є для неї табу. А якщо додати до цього нещодавню заяву Зеленського про те, як Макрон хотів зберегти обличчя Путіну і заради цього пропонував поступитись суверенітетом України, Макронове реноме захисника європейських цінностей перетворюється в продукт, м'яко кажучи, не першої свіжості.
- Канцлер Німеччини Шольц – з ним взагалі відбуваються дивні речі і пояснити її з раціонального погляду видається якщо не неможливою, то дуже складною річчю. На сьогодні подій панує згода між ключовими німецькими політиками щодо надання важкого озброєння Україні, а в останніх новинах знову можна почути – Німеччина затягує передачу Україні важкого озброєння для потреб українських Збройних сил. Кажуть, що всьому виною непорозуміння між Урядами країн. То виходить, що знову хтось там наверху з кимось не порозумівся (як це було зі списком озброєння, з якого якийсь надміру пильний німецький цензор викреслив невгодне; або коли права рука не знає, що робить ліва, як у випадку з протиречивими висловлюваннями очільників німецьких міністерств). Тут мені на думку спадає психоаналітичний постулат щодо функціонування людської психіки, подаю в спрощеному вигляді: коли занадто багато раціо, то гімно почне спливати. Даруйте за неполіткоректність. 
- До того всього є очевидними ознаки того, росія на тлі заяв про неможливість дипломатичного вирішення конфлікту (тут варто згадати максиму: якщо в кремлі про щось публічно проголошують, насправді їхні дії будуть діаметрально протилежними) пробує неофіційно домовитись про щось із Заходом. Про це свідчить перша від початку війни телефонна розмова, що відбулася між міністрами оборони США і росії. Пишуть, що вона відбулася з ініціативи США, це правда, однак не слід забувати, що така ініціатива зі сторони США існувала від початку повномасштабного вторгнення і ігнорувалась росією до останнього часу. Це важливий сигнал, зважаючи на величезну неприязнь росії до Штатів, яка додатково посилилась внаслідок прийнятого закону про ленд-ліз. Поки що утримають від висновків і обмежусь простим констатуванням.
- Президент Туреччини Ердоган дещо несподівано заявив, що Туреччина не підтримує вступ Фінляндії та Швеції до НАТО і може навіть використати право вето, щоб завадити їхньому вступу. Цим Ердоган вміло підіграв режиму путіна, який висловився про те, що у відповідь на натоцентричні дії цих двох скандинавських країн, росія буде змушена вжити відповідні кроки військово-технічного характеру, ба навіть пригрозив завдати військовий удар у відповідь.

З легкої руки зачеплю тему дискурсу щодо «хороших русскіх». Не варто давати вводити себе в оману висловлюваннями одного з російських опозиційних експертів про слабкого путіна – людини під пледиком, яким він зігріває свої придатки. росія не та країна, уособленням якої є сильний «цар», що дозволить собі, принаймні показово, бути слабкою. І тому навіть коли путін в своїй суті втратить спроможність бути потентним в військово-політичному плані із здатністю до доленосних рішень, його оточення надалі, поки не надійде час адекватної заміни, створюватиме його вірогідний симулякр як сильного і відповідального лідера «великого і могучого». Тим паче, така подоба буде продовжувати насичуватись змістом окультного характеру. Чого тільки варті так любі путіну і його ближньому оточенню відьомські ритуали, шаманські практики, астрологія і нумерологія та відверто інфернальне філософське підґрунтя теперішньої кремлівської ідеології, на тему яких в цілій своїй сукупності варто провести ґрунтовне дослідження.

З вище викладеного можна побачити, що, незважаючи на величезну підтримку переважної більшості країн світу, кремлівська верхівка не спить і не дрімає і горезвісна рука кремля і її тіні, які вона навсібіч кидає, далі продовжує свою чорну деструктивну справу по руйнуванню державності, територіальної цілісності, економіки України та добробуту українців. І справа не в тому, що всі вище згадані особи свідомо діють в інтересах росії, я так не думаю, мені радше видається, що дехто з них в силу різних причин, сам того не помічаючи, звучить в унісон із зловісним імперіальним бринінням кремлівської балалайки. І назагал, заради справедливості, зазначу, що всестороння допомога, яку надають згадані мною західні країни є неймовірною і заслуговує на найвищу похвалу. В тумані війни можна не розгледіти багатьох речей, та, на мою думку, важливим є те, що внаслідок переважання шкурних інтересів, відсутності мужності і принциповості, непослідовності, обструкціям, необдуманим висловам, і навіть банальному цинізму окремих політиків та громадських діячів, спотворюється істинна сутність речей, тоді як український народ втрачає дорогоцінний час, час необхідний для досягнення перемоги, уникнення смертей, страждань і руйнування, а також можливості, можливості ослаблення і знешкодження авторитарного режиму та швидкого початку повноцінної відбудови та розвитку нашої країни. Через це в таких нелицеприємних випадках як у дзеркальному відображенні час і можливості грають на руку нашому ворогу. А як відомо: час, слово і можливість неможливо повернути назад.