Зараз, коли багато українців страждає від страху, тривоги, гніву, злості, ненависті, словом від переживання цілого спектру негативних емоцій, лунають заклики щодо необхідності користування в таких випадках з послуг психолога/психоаналітика, одним словом, фахівця з надання психологічної або психотерапевтичної допомоги. Звісно, це все правильно, і, на щастя можливість отримання цих послуг, як тет-а-тет (природньо, в деяких місцях ця можливість обмежена), так і онлайн, навіть у безкоштовній формі, є вдосталь, як то кажуть: до кольору, до вибору. Однак в сучасних умовах, для відновлення/підтримання/збереження адекватного погляду на процеси, що відбуваються навколо, вважаю, лишень одним психологом не обійтися. Дивлячись на темпи і напрямки розгортання ІПСО та інформативні маніпуляції різних медійних осіб на тему культурно-історичної спадщини України,   напрошується необхідність мати свого історика, який би допомагав правильно розставляти акценти, беручи до уваги проукраїнський виклад історичних подій та їх належну оцінку, включно з проєкцію в майбутнє. До того ж покращення рівня знань історичних реалій належить до однієї з навичок інформаційної гігієни свідомого громадянина. В цьому відношенні хочу згадати суддю Верховного суду Великобританії, в минулому вельми успішного королівського адвоката, Джонатана Самшена, якого ще називають «Мозком Британії», що за сумісництвом пише ціновані критиками та пересічними читачами книги на тему історичних досліджень середньовічних воєн. Так от, він радить юристам-початківцям по можливості під час отримання правової кваліфікації пізнавати історію як частину широкої культури. Цитую його слова про взаємозв'язок правознавства і історії: «Більшість юридичних випадків мають історичну передумову, що іноді допомагає в дослідженні і це завжди цікаво. Історія вчить аналізувати факти: більшість аргументів щодо права зводяться до аналізу фактів». Я сам ще з студентських років дружу з істориком, що фахово займається регіональною історією в одній з центральноєвропейських країн. Його об'єктивний погляд допомагає в переосмисленні багатьох речей та в минулому часто лікував мене від надмірного радикалізму та зацикленості на «центризмі» у різних його проявах. В рідних пенатах мені ментально близький історик Ярослав Грицак, з викладом історії якого я знайомий через призму його численних лекцій, публікацій, інтерв'ю та книжок. Мені імпонує його підхід до історії України, як країни, що включена в глобальну світову історію, який дозволяє побачити розвиток України масштабовано і в порівнянні. Грицак часто посилається на досі мало знаних в нас західних істориків-дослідників, допомагає зрозуміти закономірності розгортання історичних подій, не зводячи свій виклад до сухих дат і перелічення історичних постатей, і головне — з перспективи української та світової історії прагне окреслювати оптимальні шляхи розвитку держави і суспільства. Не можу оминути увагою цікаві матеріали на історичну тематику, які публікують/розміщують такі автори як Сергій Синюк, Петро Кралюк, Брати Капранови. А для тих хто бажає відчути на собі вплив зразків західного підходу до історичної науки і зануритись в історичні теми з іншої сторони можна порекомендувати (і собі раджу теж, бо знайомий з їхнім доробком з окремих коротких публікацій — виною тому інтелектуальна розпорошеність та залюбування в коротких текстах як одні з ознак теперішньої доби) монументальні праці істориків Тімоті Снайдера і Сергія Плохія. Відповідаючи на виклики часу, особливої ваги набувають історики в наш час, коли багато з них стали публічними інтелектуалами, що коментують події і явища сьогодення. А у вас є свій історик чи історики? 🙂