Неможливо без великого суму та скорботи думати про те, що відбувається цими днями в Маріуполі. В цей же час так хочеться допомогти сотням тисяч мирних жителів Маріуполя. Наші доблесні воїни статечно захищають місто від у кілька разів більшої ворожої навали, демонструючи на полі бою захопливі військову звитягу та героїзм. Від безсилля стискаються руки. Для християнина найдієвішою допомогою є молитва. В мене немає жодного сумніву, що люди по цілій Україні, і не тільки в ній, полум'яно і щиро моляться за людей оточених окупантами в Маріуполі. Звичайно, хотілося б щоб по щирих молитвах християн Бог захистив, Богородиця Діва простягнула свій небесний омофор над містом, тим самим можна було б уникнути бомбардувань та обстрілів, або зробив так як це сталось під Почаєвом, де по молитвах ченців заступництвом Божої Матері відступило враже військо. Чому так зараз не стається. Бог допускає статись цим страшним подіям і безпосередньо не втручається. В одному богословському творі я читав, що Бог порушує природній перебіг речей, дозволяє статись чуду, коли немає можливості чекати допомоги ззовні з видимого світу. Виходячи з протилежного можна зробити висновок, що критична ситуація, яка має місце в Маріуполі має мати вирішення підвладне людським силам. Тут має втрутитись добра людська воля. Людині дано робити як акт волі вибір між добром і злом і в цьому виборі проявляється її справжня людяність. Ідея не нова, варто згадати лікаря-психіатра Віктора Франкла, який власне описав у своїй книзі здатність людини робити вибір між добрими і поганими вчинками, незважаючи на те якими б скрутними не були б зовнішні навколишні обставини. Повертаючись до Маріуполя, постає питання: хто здатний зробити такий вибір в сторону добра і врятувати сотні тисяч життів. Російські солдати, які йдуть на нелюдське кровопролиття свій вибір вже зробили і отримають по заслузі.
На моє переконання на даний момент може хтось з'явитись поза межами України, той хто володіє правом сильного. Не думаю, що допоможе колективний розум, колективне рішення, за безликістю таких колективних рішень ховається той, хто здатний взяти на себе відповідальність, прийняти можливі ризики, зустрітися зі злом втіленим в особі кремлівського вождя віч-на-віч. Це має бути справжній лідер, лідер вільного світу, можливо не в сенсі західної цивілізації, а принаймні її частини – Європи. В Україні схожим лідером, її захисником є Володимир Зеленський. Саме в цьому ключі сприймаю промови Президента України до Конгресу США та Бундестагу у Німеччині – виклик щодо глобального лідерства у сенсі допомоги у подоланні зла і торжестві добра. Чому саме Європи, а не США. Відповідь напрошується із заяв і поведінки політичних представників цієї держави, яка закликає союзників — країни Європи до першого кроку та прийняття самостійних рішень щодо військової підтримки України, з тим, що вони таку країну/країни в свою чергу теж підтримають та нададуть необхідну допомогу. Для України ця війна — це про виживання, реальність для її громадян розділилась на чорне і біле і дієва зовнішня підтримка не може виходити з сірої зони з незначними вкрапленнями білого. Врешті йдеться про цивілізаційний вибір Європи.
Лідер вільної об'єднаної Європи в контексті захисту загальнолюдських цінностей. Чи може бути ним очільник НАТО Столтенберг, канцлер Німеччини Шольц, президент Франції Макрон, або ж прем'єр Великобританії Джонсон чи президент Польщі Дуда, останнім з двох з яких я вельми симпатизую. На жаль, складається враження, що на горизонті дійсно великих політичних постатей, лідерів з великої букви, таких як Черчилль або навіть Меркель, є дефіцит. Я все таки продовжую вірити і молитись в прагненні, щоб знайшовся такий провідник, взяв на себе без перебільшення історичну місію порятунку, бо як в народі кажуть «святе місце порожнім не буває». Такий лідер наважився б зробити мужній крок в сторону добра для збереження людських життів в Маріуполі: чи то локальним закриттям неба, ультиматумі про припинення вогню для виведення цивільного населення, введенням рятівного миротворчого контингенту або дієвої допомоги у створенні безпечних гуманітарних коридорів. Тільки робити це потрібно швидко і рішуче, інакше українці, які залишаються в Маріуполі перетворяться на сучасних мучеників. І ще вірю, що цей його крок буде підґрунтям для подальших добрих кроків, що разом з діями наших захисників приведуть до перемоги України.
