Поки емоції і думки залишаються живими хочу поділитись власним баченням щодо отримання «великим другом України» Невзорововим українського громадянства.
Перше, що спало на думку, підтримати — так, оцінити заслуги — так. Але давати громадянство, це ж не орден і не медаль якась. Два місяці тому я про це писав, зокрема згадуючи Невзорова. Що такі люди своїми виступами готують собі на майбутнє плацдарм для можливості осідлення і подальшого поширення своїх ідей і що в умовах війни треба бути обережним по відношенню до таких «хороших русских». І тут тобі на, бац і паспорт в руки. В західних країнах здобуття громадянства зумовлюють пристойним знанням державної мови, історії, культурних і політичних реалій країни — надавача.Та якщо вже дуже хотілося (хоча теж під питанням чому саме в Україні), то чи не варто було надати йому політичний притулок як виняток для росіянина і як жест доброї волі, а не громадянство України, з обширним поясненням українцям чому цей притулок надається саме Невзорову. Думаю не помилюся, якщо скажу, що дуже багатьох це зачіпає і болить, беручи до уваги те, що відбувалося і відбувається на півночі, сході і півдні на фронті і під окупацією. Звучали аргументи стосовно українців, які зі своєю ганебною поведінкою, що полягає у зраді національних інтересів, є набагато гіршими за Невзорова. Так, але потрібно відрізнити жито від полови. Таких колаборантів слід притягнути до відповідальності, а найбільш злісних можливо варто і позбавити громадянства та депортувати після відбування покарання. І наостанок підсумую. Незважаючи на певні заслуги Невзорова перед Україною, як на мене, з його громадянством вийшов перебір. Мали вже одного опозиціонера з нашим паспортом — Міхаеля Саакашвілі, який після певного часу тут та спроб запровадити свої порядки почав чудити і «юродствувати», а потім взагалі порвернувся в «обійми» проросійськи налаштованої Грузії. Чимало фактів біографії Невзорова насторожують. Наприклад, його батько на посаді керівника одного з управлінь МДБ боровся в Литві з «лісовими братами», і тому не з чуток Невзоров згодом як журналіст висвітлював цю боротьбу з позиції російських силових структур, за що був названий «співцем ОМОНа». Далі в 2012 р. він активно підтримував путіна, хоча й пізніше їхні дороги розійшлися і Невзоров пішов в жорстку опозицію, факт залишається фактом.Так, він має політичний нюх і відчуває на яку сторону варто ставати в довгостроковій перспективі, але ще він є вмілим маніпулятором, і якщо йому щось буде не по духу, він свої вміння і знання спрямує у відповідному напрямку. Маю таку підозру, що в майбутньому його ціллю можуть стати українські інтереси. Варто все-таки тримати на відстані цих «нових хороших русских», їх багато, а Україна в нас одна.
