В 90-ті роки, у своїй першій україномовній поетичній збірці «Крилатий вовк» я звітував:
Усі мої пісні без недомовок.
Нема в них ні лукавства, ні чвання.
Врожай із слів зібрав і дав їм толок.
Свій хліб кладу на рушничок буття.
Аж ось року 2013-го звітую вам, мої співвітчизники-одномовці, про те, що мені вистачило сил і творчого натхнення завершити роботу над перекладом сонетів Вільяма Шекспіра.
Я здолав цей копіткий марафон майже за рік, а стежку до мовної ріки Шекспіра мені люб'язно погодився прокласти мій син Артем ─ професійний перекладач. Його підрядковий переклад вияскрив мені чуттєві відтінки душевних переживань великого Вілла, його світобачення, глибину і мудрість. Певен, що підрядковий переклад Артема Виженка послугує основою для плідної праці над сонетами Шекспіра ще не одного українського поета, стане у пригоді діячам театру.
Як поет, драматург і актор (Мельпомені слугую вже понад 30 літ), раніше я входив до творчого храму Шекспіра-поета, Шекспіра-драматургачерез двері інших митців (російськомовних, україномовних), але якось мені конче зажадалося відкрити свого Шекспіра. У кожному його слові я шукав зміст живої неповторної душі, який (і це правда!) майже неможливо висловити словами.
Припустимо, я відчуваю природну сутність Вільяма, але це лише мої відчуття. І вони так і залишаться назавжди моїми. Але я вдячний Шекспіру за спілкування, за дароване натхнення, за слово, яким я говорив і про свою сутність також.
Погляньмо ще так. Кожний сонет Шекспіра ─ його сповідь. Якщо я виступаю в ролі співтворця, це означає, що я беру щось із себе, зі свого життєвого досвіду, зі своєї сердечної скарбнички, і це вже стає моєю сповіддю. Шекспір говорить про любов, я теж вживаю слово «любов», але це воднораз і моя любов, мій власний досвід любові.
Про синхронізацію двох душ, споріднених дружбою (любов'ю), про сердечні відчуття від радості спілкування влучно сказав Шекспір у 76-ому сонеті:
Пишу завжди, йдучи на поклик серця,
Рядки вбираю в одяг простоти,
Кажу про те, що лиш мені дається
З колодязя моєї правоти.
Поет закоханий ─ моя сповідна тема.
Любов і ти ─ як два крила життя.
Моя робота ─ славити натхненно
Знайомим словом нові почуття.
Так, я ─ поет. Коли я подивився на творчу спадщину Шекспіра з позиції перекладача, він миттєво став для мене першоджерелом, Космосом, неповторним Словом.
Я читав сонети Шекспіра, як щирі душевні замальовки, і малював словами картини мого сердечного відгуку. Це немов бесіда з людиною, яку стрів на дорозі Долі, в котрій відчув глибоку спорідненість і з якою здружився до скону своїх днів. Кожен день на полі Шекспіра я не розпочинав праці, не відчувши його духовну присутність.
О, як мені зрозумілі його втрати і надбання, помилки і прагнення досягти зрілої мудрості!
Коли він каже:
На жаль, це так: де б в світі не бував,
Поводився, мов блазень той на площі,
Бентежив ум, за безцінь продавав
Все, що вважав в житті за найдорожче.
(Сонет 110-й)
─ я кажу собі: так було і зі мною!
Шекспір, який постає з Часом на прю, відстоюючи красу, який бачить людину, як музику, ─ мій близнюк!
Шекспіра, який відкрив для себе, що душа не має межі вдосконалення, а Любов, якщо вона йде вглиб серця, ─ стає безмежною і сп'янілою від блаженства, ─ мій духовний брат. Бо і я всього себе віддав служінню Любові в цьому незатишному, хитлявому світі, і не помилився.
Вважаю: поетові немає сенсу гадати, яка історична особа переховується під прізвищем Шекспір; а ще хто він ─ його таємничий юний Друг, і хто та загадкова Смуглява дама, котру кохає поет; а ще: в якому році він почав писати сонети, і в якому році завершив, і чи правильний порядок розміщення сонетів?
Шановний читачу! Я зробив спробу донести сонети Шекспіра, що подарували мені величезну насолоду, які ─ переконаний! ─ ти розділиш зі мною, і, беручи той чи інший сонет, сприйматимеш його, наче ароматну квітку, яка подарує тобі незабутній солодкий нектар спорідненості.
Останнє, що слід зазначити: в основу підрядкового перекладу мого сина, а також і моїх сонетів, покладено традиційне тлумачення шекспірознавців, яке зосереджене на тому, що сонети з 1-го по 126-ий присвячені ясноволосому юнакові (Другу), а сонети з 127-го по 152-ий ─ кароокій вродливій жінці (Смуглявій Дамі).
З повагою
Олександр Виженко
СОНЕТ ПАНА ШЕКСПІРА
141
Мій зір не зачарований тобою ─
Являєш ти розбещену красу.
А серцем сліпо, віддано, з любов'ю,
Наперекір очам, тебе несу.
Для слуху голос твій не є приємним;
Твій аромат, цілунки, дотик рук
Не збуджують в мені вогонь блаженний
Для свята ніжних таємничих злук.
Ні п'ять чуттів, ні розум мій недремний
Не можуть серцю ясно довести,
Що є воно твоїм рабом смиренним,
І хрест слуги я змушений нести.
Все ж благом є моїм чума кохання,
Бо ти мій гріх, і суд, і покарання.
141
1) Слово честі, я не кохаю тебе своїми очима,
2) Оскільки вони помічають у тобі тисячі недоліків,
3) Але моє серце кохає те, що вони зневажають,
4) Воно, наперекір очам, раде бути засліпленим коханням.
5) Мої вуха не раді звучанню твого голосу,
6) А моє ніжне відчуття не схильне до твоїх низьких дотиків,
7) Ані смак, ані запах не бажають бути запрошеними
8) На будь-яке чуттєве свято з тобою наодинці.
9) Але ані мої п'ять розумових здібностей, ані п'ять чуттів не можуть
10) Переконати одне нерозумне серце не служити тобі,
11) Тій, яка залишає безвладним образ чоловіка,
12) Рабом та жалюгідним прислужником твого гордовитого серця.
13) В своїй чумі я вважаю за свій здобуток тільки те,
14) Що вона змушує мене грішити і призначає мені покарання.
№ 141
In faith I do not love thee with mine eyes,
For they in thee a thousand errors note,
But "tis my heart that loves what they despise,
Who in despite of view is pleased to dote.
Nor are mine cars with thy tongue"s tune delighted,
Nor tender feeling to base touches prone,
Nor taste, nor smell, desire to be invited
To any sensual feast with thee alone:
But my five wits, nor my five senses can
Dissuade one foolish heart from serving thee,
Who leaves unswayed the likeness of a man,
Thy proud heart"s slave and vassal wretch to be:
Only my plague thus far I count my gain,
That she that makes me sin, awards me pain.
